Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

Міркуючи таким чином, Семен прислухався до гучного посвистування Пантелеймона, котрий рівномірно здіймав його голову на своєму сонному боці. Це досить чітке, рівне і голосне посвистування виникло нещодавно. Старішаєш, брате, подумав Василенко і задля розваги затис пальцем одну ніздрю волохатого побратима. Звук з іншої здався йому на тон нижчим. Поміркувавши над цим дивним фактом, Василенко затис ліву ніздрю свого улюбленця — і права «заспівала» тонше.

Спати розхотілося.

Семен потер руки, розім’яв пальці, розсміявся несподівано знайденій розвазі і, по черзі затискаючи ніздрі Пантелеймона (щоразу змінюючи силу тиску), видав досить впізнаваний пасаж із сорокової симфонії Вольфганга Амадея Моцарта.

Пантелеймон мукнув і прокинувся від власного свисту. Але — от розумна тварина! — свистіти ніздрями не припинив!

Василенко дав оленю грудку солі і продовжував експериментувати.

За годину вправ хазяїн і олень досить пристойно «видули» «Інтернаціонал»!

А потім, з деяким шанобливим острахом, Василенко взявся до іншої мелодії.

Пантелеймон покірно свистів обома ніздрями, покладаючись на вправні Василенкові пальці.

І — зупинись, щаслива мить! Усе вийшло!

«І що тепер з цим усім робити? — подумав Василенко, — Ех, пропаща я сила...»

Але хіба він міг знати, що з цього самого дня, точніше — з цієї щасливої і доленосної ночі, у нього почнеться короткий і вірний шлях до злету на першу сходинку в рейтингу тижневика «Форс-мажор» «Десять вітчизняних мільйонерів»...

Ні, Василенко цього знати не міг.

А тому, стомлений, з розпухлими пальцями і дитячою посмішкою на вустах, захропів, щойно перший промінь сонця впав у його завжди прочинене вікно...

...Валентин Самсонович Ройтберг теж зустрічав еру стабільності на самоті.

Після успішного закінчення інституту Дорожніх комунікацій син Бодя мав своє помешкання завдяки розробці першого у світі Екологічно Чистого Національного Чумацького Шляху, названого коротко — «ечиначуш».

Нині цей проект активно впроваджувався в життя його приватним підприємством і приносив заповзятливому Боді неабиякі прибутки. Адже організації, котра до того будувала дороги і називалась досить дивно, немов коротке телеграфне повідомлення, — «УкравТодор», настав кінець.

Власник фірми дійсно крав.

І його дійсно звали Тодор, хоча деякі старожили країни ще пам’ятали часи, коли в абревіатурі не було жодного натяку ані на хитромудрого Тодора, ані на його зловживання при будівництві шляхів.

Отже, за сина Валентин був цілком спокійним, хлопець — нівроку, хоч у ранній юності не відрізнявся особливими талантами, крім видування гігантських куль із жувальної гумки. Як не дивно, а саме цей талант і дався взнаки, коли він винайшов неймовірно простий і дешевий засіб створення ечиначушу. А почалося ще в ті роки, коли заспаний Бодя, виходячи з візка перед будівлею інституту, вступив ще погано керованою кінцівкою в купку відбірного лайна, випущеного ватажком упряжки — старим оленем Семом.

Потовкшись кілька хвилин ногою у в’язкій кучугурі і виплюнувши в неї спересердя кавалок з десяти жувальних гумок, Бодя несподівано помітив, як добре втоптується маса в здиблений і поколотий асфальт, якою рівною поверхнею огортає діри і впадини.