Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

На їхніх зухвалих обличчях досвідчений Валентин Самсонович прочитав низку сумнівів у питанні державного укладу.

Вирішив звернутися до них.

Але як дізнатися напевне, щоби не втрапити в халепу, а ще гірше — до в’язниці?

Дійшовши до пам’ятника і поклавши квіти, представники влади підійшли до встановлених в один довгий ряд мікрофонів і одночасно зробили елегантний рух, до якого давно звикли пересічні громадяни: кожен ввіткнув до лівого вуха маленький навушник на витонченому позолоченому дротику.

Полились полум’яні промови, спічі і скетчі, скандування і гасла.

Скориставшись загальним піднесенням, Валентин Самсонович протиснувся ближче до народних обранців і, показавши своє журналістське посвідчення поліцейському, опинився ближче до керівника осередку партії «Вільних Погоничів» пана Цанюка.

Як підступитися?

Але пан Цанюк, будучи людиною демократично налаштованою до всього сущого, помітивши запитальний погляд, сам приязно звернувся до нього:

— Вільному — воля, пане!

— Воля — вільному! — радо відгукнувся на святкове привітання Ройтберг і притис до грудей руку з мобільним телефоном.

Пан Цанюк знову лагідно посміхнувся і вирішив допомогти поважному громадянину опанувати ситуацію:

— Ще рано. Гімн буде пізніше, шановний!

— Так, так... — поквапливо сказав Ройтберг і без зайвих слів простягнув молодику смартфон зі сфотографованим листом Івана Оленіна. — Прочитайте. Це важливо.

Кілька хвилин пан Цанюк вивчав вміст екранчика, прикриваючи його рукою від сонця.

Його обличчя стало серйозним, очі зблиснули, дихання і пульс досягли критичного стану.

Він витяг з кишені свою мобілку, перезняв лист.

— Дякуємо, брате! Це те, чого ми чекали! — урочисто промовив пан Цанюк, поплескавши Ройтберга по плечі: — Вітчизна вас не забуде!

Той зашарівся і наважився додати:

— Це важливо...

— Ми ВСЕ знаємо... — прошепотів пан Цанюк, стримано киваючи на когорту за своєю спиною.