Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

Тепер, лишившись на самоті, Валентин Самсонович стежив за успіхами дружини хіба що по Інтернету, сподіваючись, що жіноча частина людства отямиться і нарешті втомиться від пригод навіженої Іродіади.

Але — дзуськи!

«Від одного її рядка мене кидає в солодку моторош!», «Дівчата, я від неї тащу-у-усь!», «Емануель — втілення мрії!» — писали тисячі прихильниць мадам Убліє в Інтернеті.

Збитий з пантелику Валентин Самсонович якось теж придбав одну з яскравих книжечок, на обкладинці якої було зображено гарячий поцілунок між затягнутою в шкіру довгокосою жінкою і горилоподібним «качком» в лицарських обладунках.

Пробіг очима кілька рядків, вирваних з контексту: «Увесь світ раптом втратив свою реальність! Нереальним було й те, що зробив Тібальд наступної миті. Повільно і ніжно він відсторонив руку від щоки, схилився, ледь стримуючи подих, і торкнувся вустами лебединої шиї. Шия здригнулась! Легкий, ледь чутний дотик зачарував Іродіаду. Повіки її опустилися, свинцева млість розлилася по всьому тілі, а серце закалатало десь біля самого горла...»

От вам і партія «Гегемонів», от вам і «каструвати», з гіркотою подумав Ройтберг. Тінь багаторічної супутниці життя майнула перед його очима і «зробила ручкою», в якій чітко вгадувався обрис закривавленого кинджала.

І от тепер він, Валентин Самсонович Ройтберг, заслужений журналіст і редактор, мусив давати собі раду сам і зі щемом згадувати ті часи, коли його шлях був прямим і безхмарним — від такої простої і зрозумілої перукарки Зої до рідного порогу, за яким його вірна «Люльок» плела светри і міркувала про ціни на цукор і яйця...

ххх

...Сьогодні зранку Ройтберг збирався на мітинг, присвячений сто десятій річниці з дня народження Першого Оленяра країн ближнього і далекого закордоння, вожака світового оленярства Івана Оленіна.

Але збирався з цілком певною метою.

Нещодавно, риючись в архівах сторічної давнини, він знайшов цікаву інформацію, а точніше рукописний лист того самого Івана Оленіна, написаний у засланні на курорті Адріатичного узбережжя, до своїх соратників. В цьому листі, котрий чомусь не знищили пильні робітники держбезпеки, т. Оленін виклав класову необхідність насадження по всьому світі теорії «оленізму», яка полягає в «методичному впровадженні в дію ідей повної і переможної взаємної асиміляції Півночі з Півднем, Заходу зі Сходом методом об’єднання всього людства засобами „простими і всім зрозумілими“».

Таким простим засобом Великий Оленяр вважав саме оленів, котрих полюбив в дитинстві, кочуючи з батьками по безмежних просторах рідної Чукотки.

Зі священним трепетом і неабияким обуренням пан Ройтберг дочитався до найголовнішого: ексклюзивна національна гордість громадян, якою пишалося не одне покоління, насаджена штучно!

«Ми мусимо до ноги знищити всі надбання тих, хто служить „золотому теляті“! — писав соратникам т. Оленін. — Телятина піде на котлети! А ми мусимо нарощувати оленяче поголів’я таким чином, щоб, зрештою, остаточно стерти межу між тваринним і людським світом! Олені мають замінити робітникам все!

Якщо треба, то й рідну матір! Олені — передусім! Олені — честь, совість і розум нашої епохи! Вдаримо оленем по нехлюйству!

Товариші! Мушу попередити: буде важко. На рахунку — кожне копито. Але, повірте, настануть ті часи, коли ідеї оленізму завоюють увесь світ!»...

Ройтберг старанно сфотографував пожовклу писанину мобільним телефоном і втік з архіву, несучи у своїй душі великий сумнів щодо вірності обраного державою шляху.

І от сьогодні настав день, коли можна було б знайти однодумців.

Саме там, на святкуванні ювілею і урочистому покладанню вінків до пам’ятника Івану Оленіну.

Принаймні можна буде показати сфотографований лист комусь більш обізнаному в політичній обстановці. А потім — нехай розбираються...