Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

— І це все?

— А ви що хотіли? — скинула брови пані, — Тут вся справа в мигдалі.

— А мені сподобалося і з горіхами, — скромно зауважила Зоя.

Пані підозріло зиркнула на неї:

— А ви, до речі, звідки тут і — за що?

Зоя почервоніла.

До в’язниці вона потрапила вперше і тому не знала, як тут поводитись — чи розповідати все, як на духу, чи краще прикусити язичка. Але пані дивилася на неї так пронизливо, що Зоя подумала: краще сказати правду.

— Я... Я... нафту цупила...

— Тобто? — з непідробною повагою і цікавістю відгукнулась пані.

Зоя обтерла хустинкою вуста і зраділа можливості поділитися своєю бідою з цією, за всіма ознаками, інтелігентною жінкою.

— Ну... — сказала Зоя і глибоко замислилась.

Чи переповідати всю колізію із невдалою спробою продати той клятий оленячий ріг під час Оленевої Толоки, чи за давністю років пропустити добру частину розповіді?

Вирішила пропустити. І сказала так:

— Розумієте, я на пустирі знайшла нафтове родовище. Клянуся — випадково! Хотіла там дещо закопати — і раптом... Одне слово, розбагатіла трошки.

Зоя тяжко зітхнула, згадуючи свої тодішні митарства, і повела далі:

— Але — ненадовго. Спочатку справи йшли непогано. Приторговувала. Хто слоїк купував, хто три слоїки. Я ділянку обгородила, оформилася, як приватний підприємець. Такий гарненький тинок поставила, як у мами в селі...

Вона поглянула на пані — чи вірить, чи слухає?

Пані вірила і слухала уважно. Це було приємно.

— Ну — і? — поквапила її пані.

— А потім з’ясувалося страшне: виявляється, та нафта, хай їй грець! — не з землі била, а з...