Розділ «30»

— І чому я тобі вірю… — бурмотів Колян, простягаючи пусту чарку, щоб Ігор знову наповнив її коньяком. — Раніше в ці казки не вірив, а тепер вірю…

— Раніше в тебе не було «зечемете», ти був твердоголовим, як і більшість наших громадян. А тепер ти серед меншості, як і я…

— А хіба в тебе «зечемете» також була? — Колян зазирнув в очі приятеля з підозрою.

— Ще в дитинстві. Батько не додивився, і я поліз на карусель, що крутилася… Знаєш, я тобі грошей з собою дам. Багато. Дві пачки із запискою. Передаси Валі. Пам’ятаєш, я тобі її на знімках показував?

— Хо! — вигукнув Колян багатозначно. — Таких не забувають!

Ігор ледь помітно усміхнувся.

— Тільки грошима не розкидайся, там цього не оцінять…

Колян слухняно кивнув.

Близько одинадцятої Ігор допоміг Коляну одягнути міліцейську форму. Чоботи приятель натягнув сам. Його обличчя виражало дискомфорт.

— Малуваті, — промимрив він, скривившись.

— Спробуй пройтися кімнатою!

— Світло спочатку загаси, — попросив Колян.

У темряві Колян кілька разів пройшов кімнату по діагоналі, поприсідав.

— Дивно, — сказав нарешті, — щойно тиснули, а тепер не тиснуть… Як це?

— Ця форма, та й чоботи, — це минуле. А минуле змінює свій розмір залежно від того, хто його на себе приміряє…

— Ну, ти й сказанув, — Колян покрутивши головою, взяв з рук Ігора ремінь з кобурою. Відкрив кобуру, подивився на пістолет.

— Шкода, що не стріляє, — зауважив.

— Там стріляє, — Ігор переконливо кивнув. Почекав, поки Колян затягне на поясі ремінь. Простяг йому темну сумку, в яку переклав з білої торбинки пачки грошей і записку для Валі.

«А раптом Колян прочитає записку? — занепокоївся подумки Ігор. — Хоча… там немає нічого особливого, тільки прохання пожаліти його по-справжньому…»

— На ось, ще й це візьми! — Ігор передав другу золотий годинник.