Розділ «29»

— Хто там? — непривітно запитав з-за дверей Фіма.

— Йосип, — прохрипів Ігор, намагаючись імітувати кілька разів чутий голос.

Вжикнув залізний внутрішній засув. Дзвякнув металевий гачок. Двері відчинилися, Ігор став на порозі, змусивши заскоченого Фіму позадкувати. В передпокої було темно, і Фіма не відразу зрозумів, хто перед ним. Та якби і зрозумів відразу, це б вже не змінило його долю.

Ігор різким рухом штовхнув ніж, затиснутий у руці, знизу вгору, під ребра Фіми. Ніж увійшов швидко і легко, не відчувалося щонайменшого спротиву тіла. Ігор навіть злякався, що його рука разом з дерев’яною ручкою провалиться у це дивне, «порожнє» тіло. Але ручка ножа зупинилася, вперлася в тіло, яке виявилось важким і неповоротким. Фіма ще стояв перед Ігорем, хапаючи ротом повітря чи намагаючись промовити щось, що вже ніколи не буде вимовлене. Він стояв, а Ігор чимраз сильніше стискав дерев’яну ручку, відчуваючи, що ніж стає дедалі важчим. Ноги Фіми підкосилися, він почав хилитися до Ігора, захрипів. Ігор відштовхнув його від себе і випустив ручку ножа. Фіма гримнувся на спину. Гуркіт пішов по стінах дому, по повітрю.

Ігор замкнув двері на засув. Засвітив світло.

Фіма лежав на дерев’яній підлозі, розкинувши руки. Його живіт піднімався і опускався, і ручка ножа від цього також то здіймалася, то нахилялася. Ігор слідкував за рухами дерев’яної ручки. Він хотів, щоб вона завмерла. Він був незадоволений нею. Фіма ледь підвів голову, але зм’як і витягнувся на підлозі, залишивши очі розплющеними. Ігор присів навпочіпки біля нього. Зіниці Чагіна застигли. Ігор підніс свою долоню, яка досі нила від тріснутих пухирів, до розкритого рота Фіми. Він більше не дихав.

Ігор взявся за ручку ножа і потягнув її на себе, сподіваючись, що вона зараз відломиться, залишивши лезо в тілі. Але ручка не піддавалася. Вона міцно трималася за лезо.

Ігор звівся на ноги. Подивився на відчинені двері у вітальню, за якими світилося. Пройшов туди і побачив, чим займався Фіма до його приходу. На овальному столі лежали вісім пачок радянських сторублівок, переклеєних банківськими стрічками. Поряд — полотняна біла торбинка, мисочка з водою і половинка олівця. На торбинці вже було написано цим олівцем: «Сіма Н. Н. Забере в 1961. Сам або с…».

— Сам або с… — прочитав Ігор вголос, намагаючись зрозуміти, яке слово він завадив Фімі дописати. — Сам або с-с-син! — зрозумів Ігор і зрадів.

— Син… Йосип або син? Ось для чого батько робив Степану татуювання! Це дуже повільна пошта! Точніше — дуже повільний переказ грошей… Бандитський варіант «Вестен Юніон»!

Ігор склав гроші в білу торбинку, роззирнувся. Він почувався майже як удома. Адже цю кімнату він добре знав. Там, навпроти вікна, в буфеті, у верхній шафці за дверцятами зі вставками з товстого скла, стоять келихи і чарки. Десь стоять і пляшки. Але Ігор зараз не хоче пити.

— Що тоді сказала бабуся в Очакові, у якої вони зі Степаном ночували? Що Фіму знайшли зарізаним, а поряд лежали дві пачки грошей і записка: «На розкішні похорони»?

Ігор взяв олівець. Підійшов до буфету і витягнув верхню шухляду. Серед усілякого мотлоху, листівок і риболовних гачків він побачив три чистих бланки «Повістки в міліцію».

— Цікаво! — вихопилося в Ігора.

Він узяв один бланк, перевернув. Зі звороту — чистий аркуш. Поклав на стіл, нахилився. Написав олівцем «На розкішні…» і зупинився, зауваживши, що написаних слів майже не видно.

Ігор здивовано подивився на олівець, підніс його до очей.

— Та це ж хімічний! — зрозумів він.

Поглядом зачепив мисочку з водою, та замість вмочити грифель у воду, підніс олівець до рота і послинив. Навів вже написані слова і додав, сильніше натискаючи олівцем на папір: …«похорони». Вийшло «На розкішні похорони».

Ігор повернувся до трупа. Витягнув з торбинки дві пачки рублів, поклав їх біля голови Фіми, а записку — на груди.

— На одного лісника менше стало, — прошепотів він, дивлячись на вбитого Чагіна абсолютно спокійно, як на траву або камінь.