Розділ «26»

Двері в новобудову були відчинені. На подвір’ї лежали великі пластикові мішки з будівельним сміттям.

— Степане, ви тут? — гукнув Ігор, перш ніж увійти.

— Так-так, іду! — відповів голос Степана. — Ти сюди не заходь, тут курява!

На шиї Степана висіла маска-респіратор, його старі спортивні штани з обвислими колінами і смугаста сорочка набули сірого, неприємного кольору.

Вийшовши надвір, він обтрусив долонею сорочку, і навколо нього у вечірньому повітрі розпливлася хмара пороху. Потім обтрусив і спортивні штани, після чого до них повернувся їх синій колір.

— Ось, дочитав, — Ігор простягнув книгу Степану. — Цікаво… Особливо про садівників і лісників…

Степан глянув на Ігора з повагою.

— Як твій бік? — запитав садівник.

— Майже не відчуваю.

— Так і не згадав, хто тебе вдарив? — на обличчі Степана промайнула усмішка.

— Згадав, — тихо промовив Ігор. — Один «лісник»… Ви мені обіцяли показати, як правильно бити ножем.

— Що ж тут показувати? — Степан знизав плечима. — Якщо стоїш обличчям до обличчя, бити треба знизу вгору або прямо від свого живота в його живіт. Якщо він до тебе спиною, то бити треба зверху вниз, у спину або в шию. Але це недобре.

Ігор підніс руку до свого живота і, затиснувши в долоні уявний ніж, різко кинув руку вперед, так що вона зупинилась зліва від Степана.

— Так? — запитав.

— Так, — відповів Степан.

— А Олена де? — Ігор глянув за спину садівника в яскраво освітлений дверний отвір новобудови.

— В інтернет-кафе пішла, пошту перевірити, — Степан підкріпив свої слова невизначеним жестом правої руки, ніби хотів вказати напрям.

— Допомога потрібна? — Ігор кивнув на мішки із будівельним сміттям.

— Приходь завтра, — Степан зняв через голову респіратор, оглянув його. — На сьогодні досить!