Розділ «26»

Ігор відвів задумливий погляд від сторінки. Прочитані рядки вразили його своєю проникливістю.

Думки раптом перескочили на Степана. Хто ж він такий: садівник чи лісник? Радше, садівник… Ігор замислився над своїми кулінарними уподобаннями, а точніше, над своєю байдужістю до їжі та навколишнього світу, що раз у раз зростала.

«Виявляється, я — і не садівник, і не лісник, — сумно подумав він. — Ні риба, ні м’ясо… А коли був малим, які гарні замки з піску будував на пляжі в Євпаторії! Отже, міг стати садівником».

Ігор посміхнувся спогадам. «Щось я надто серйозно сприймаю цю писанину, — подумав за мить. — Це ж не підручник з психології! Це написано людиною з народу, може, навіть без середньої освіти!»

Останні думки були якісь невпевнені. В них відчувалася така сама фальш і неприродність, які трапляються на обличчях поганих театральних акторів, коли міміка і жести не збігаються за настроєм і змістом з репліками, що вони їх виголошують.

Ігор повернувся до недочитаної сторінки.

«Світ ще не зруйнувався повністю тому, що лісники і садівники часто беруть шлюби, створюючи неприродні, але стабільні пари. Чоловік-лісник насолоджується в такому шлюбі поступливістю дружини-садівниці. А якщо чоловік-садівник бере в дружини жінку-лісника, то вона своєю стихійністю урівноважує його ідеалізм і суворо контролює його діяльність».

— Та це ж про мене і Вальку, — вколола Ігора раптова думка. — Отже, я все ж таки садівник. Або більше садівник, ніж лісник…

Читати далі цю сторінку Ігор просто побоявся. Перегорнув сторінки вперед. Побачив розділ «Подрібнення природних продуктів. Страви з гречаного і перлового борошна». Гмукнув, перегорнув ще декілька сторінок. Промайнули знайомі слова, які цього вечора набули нового змісту. Повернувся на сторінку назад. Сімдесят другу сторінку займали два рецепти: «Рагу лісника» і «Рагу садівника».

Ігор акуратно закрив рукопис, поклав на табуретку. Вимкнув настільну лампу. Ще з півгодини лежав на спині, дивився в стелю і розмірковував. Розмірковував про лісників і садівників.

Ранок він також провів за «Книгою про їжу». На сто п’ятдесятій сторінці зголоднів. Зайшов на кухню, витягнув з нижньої полиці кухонної тумби літровий слоїк з гречкою. Зварив собі гречаної каші. Їв, дивуючись, що гречка тепер видавалася йому дивовижно смачною. В кухню зазирнула мати.

— Чого це ти? — здивувалася вона. — А я борщ хотіла варити…

— Вари, — Ігор підняв на неї очі. — Борщ — страва природна. Тільки поменше солі і побільше перцю! І вибач за вчорашнє…

— Та пусте, — відповіла вона. — То що мені йому сказати?

— Твоя справа, — промовив миролюбно Ігор. — Садівники — люди зазвичай хороші. Тільки треба їх контролювати.

— В чому контролювати? — здивувалася мати. — Він же не п’є і не палить!

— Це я до слова, не звертай уваги!

Олена Андріївна важко зітхнула і вийшла.

Близько шостої години вечора Ігор дочитав рукопис Йосипа до кінця і пішов з ним до Степана. Повернення книжки — причина більш ніж поважна. А ще Ігор хотів побачити Олену. Придивитися до неї, щоб віднести її, згідно з філософствуваннями Йосипа, до «садівників» чи «лісників».

У старому будинку на дзвінок Ігора ніхто не відреагував. Натомість у новому цегляному домі Ігор побачив світло у вікнах першого поверху.