Розділ «21»

— Ну шо, за знайомство? — запитав Фіма.

— Давай спочатку поговоримо, — Ігор говорив спокійним доброзичливим голосом.

— Знов за Вальку?

— Так, — кивнув Ігор. — Ти її вбити погрожував… Вона тепер боїться…

— Я? Вбити? Та ти шо! — театрально сплеснув руками Фіма. — Може, це вирвалось звідси, — він вказав пальцем на свій рот. — Здуру. Могло таке бути… але я так… погарячкував!

— То як, ти її не чіпатимеш?

— Не чіпатиму? Нє, я такого не говорив! Чіпати суку буду!

— Слухай, ти мене тут бачиш востаннє. Обіцяю, — знову заговорив Ігор, намагаючись, щоб голос лунав твердо, проте не вороже. — Пообіцяй, що ти її не чіпатимеш, а я пообіцяю, що більше тут не з’явлюся. По руках?

Фіма замислився. На його обличчі застигла здивована усмішка.

— Нє, я шось не розумію, — по паузі похитав він головою. — Треба випити! Давай! — він підніс свою склянку. — За знайомство!

Вони випили одночасно. Фіма одним ковтком, Ігор — трьома. В роті Ігора спалахнула пожежа, яка мала страшенно бридкий смак.

— Закуси, — Фіма вказав на хліб. — А ти думав, шо я казьонкою пригощатиму?!

Ігор зажував самогон хлібом, потім закусив квашеним огірком. Пожежу загасив, але бридкий смак на язиці лишився.

— Шо я ще буду мати за те, що Вальку не чіпатиму? — Фіма поклав руки на стіл і нахилився вперед, спершись на складені руки гострим підборіддям.

— Ще? — перепитав Ігор. — Грошей можу дати.

— Скільки?

Ігор швидко прикинув, скільки соток в нього зараз лежить у кишенях.

— Десять тисяч!

Фіма шарпнувся від несподіванки.

— На понт береш? — запитав вороже.