Розділ «18»

— Слухаю вас? — почув жіночий голос.

— Вибачте, я, напевно, помилився…

— Не вимикайте телефон! — попросив той же голос. — Кому ви дзвоните?

— Коляну, Миколі.

— Він тут, лише не може говорити. Щось йому переказати?

— «Тут» — це де? — запитав Ігор.

— Лікарня швидкої допомоги, на Братиславській. Вашого товариша вчора побили, він лежить у травматології.

— Це Ігор телефонує, скажіть йому, що це Ігор! Я йому борг хотів повернути, — Ігор раптом замовк. — Провідати його можна?

— Так, звичайно — відповів жіночий голос. — П’ятий поверх основного корпусу, сьома палата.

Жінка пояснила, як доїхати до лікарні. І сходинки ескалатора повезли Ігора вниз, до потягів метро.

Колян лежав у шестимісній палаті зліва під стіною. Двері в палату були навстіж відчинені. Дві великі кватирки у вікнах також відчинені, і в обличчя Ігореві вдарив подув вітру із запахом прілого осіннього листя. Над Коляном висіла крапельниця, з якої прозора пластикова трубка спускалася, звиваючись, як змія, вниз, до зап’ястка правої руки. Опухле синє обличчя Коляна, частково закрите бинтами, налякало Ігора. Очі заплющені. Поруч, на тумбочці, лежав його мобільник. Ігор переніс крісло, що стояло біля дверей, до ліжка приятеля. Присів. Хотів вже потормосити його, але зупинив свою руку в декількох сантиметрах від плеча товариша. «А раптом він непритомний?» — подумав Ігор і опустив руку. Встав, вийшов у лікарняний коридор, роззирнувся. Шукав поглядом лікаря або медсестру, проте нікого не побачив. Пройшовся коридором, зазираючи в інші палати, двері яких так само, як у палаті номер сім, були відчинені. Скрізь лежали пацієнти. Деякі читали газету або книжку, один хлопець з перев’язаною головою слухав музику — його вуха були заткнуті маленькими навушниками, а повіки рухалися в ритмі мелодії. Ігор пройшов туди-сюди кілька разів, поки його не зупинив дзвінок мобільного, що долинав із сусідньої з Коляном палати. Заглянув туди. Побачив вібруючий мобільник на тумбочці і поряд, зліва, пацієнта з загіпсованими руками і перебинтованим чолом, з перламутровими синцями під очима. Побачивши Ігора, який зайшов у палату, загіпсований поворушився, задер підборіддя, щось промукав. Ігор зрозумів з ледь помітного руху голови і очей пацієнта, що він просить відповісти на дзвінок його мобільника. Ігор зробив два швидких кроки.

— Алло? — видихнув він у трубку.

— Це Варя, скажіть… це лікар?

— Ні, я прийшов до приятеля, він тут у сусідній палаті…

— А Костя поряд? — у голосі жінки пролунав переляк.

Ігор повернувся до загіпсованого.

— Ви Костя? — спитав і відразу прочитав в його очах позитивну відповідь.

— Так, поряд, тільки він не може говорити…

— Я знаю, ви лише скажіть йому… що Варя телефонувала. Я сьогодні ввечері прийду. Скажіть, що я його люблю!

— Добре, — пообіцяв Ігор і поклав мобільник на місце.