Розділ «13»

— Невже вас очаківські міліціонери бояться?

— Не мене, — Валя поправила хустку і сховала пасмо рудого волосся. — А мого характеру! Бо я що, жінка як жінка!

— Давайте прогуляємося! — запропонував Ігор. — Місто мені покажете. Адже я тут нічого не знаю.

— Ні. Місто нехай вам місцеві міліціонери показують! — Валя підвелася з лавки і озирнулася довкола. — Можемо до коси прогулятися, там малолюдно.

— Добре, — погодився Ігор.

Вони повільно йшли через парк, потім вуличкою повз низенькі одноповерхові будиночки, у вікнах яких вже світилося. Вечір запалив не лише вікна: на перехрестях горіли й ліхтарі. Жартівлива розмова ні про що тривала так само поволі, як і їх прогулянка. Ігор не зауважив, як вони проминули останню вуличку, і на узбіччях з’явились городи. Потім виринули із сутінків кілька дерев. Вітер залопотів їхніми листочками. Ігор подивився вгору. Кілька зірок вже прокололи небо і крізь отвори, які вони зробили у пітьмі, світили вниз. Ігор знайшов долоню Валі, ніжно взяв її у свою, ніби боявся, що жінка забере руку. Але Валя не забрала. Тепер вони йшли, тримаючись за руки і не дивлячись одне на одного. Ніби насолоджувались нічною прогулянкою, і цього їм було досить.

За півгодини Ігор почув море. На невидимий берег накочувалися хвилі. Долоня Валі стала гарячою. Ігор стиснув її, не дуже сильно, і відразу почув потиск Валі у відповідь. Міцний, майже чоловічий.

— Тут обережніше, — попередила Валя, скеровуючи його вправо.

Вони спустились по вузенькому ярку. Під ногами був пісок, по якому ковзали ноги, тягнучи тіло вниз.

Вже стоячи біля моря, Ігор озирнувся назад і побачив над головою скелю, що звисала над вузенькою смужкою пляжу.

Валя сіла на пісок. Ігор присів поряд. Обняв її за плечі. Вона притулилась до нього.

— З вами сидіти добре, приємно, — промовила вона. — У вас є пістолет, та й форма вам до лиця!

— Можна вас поцілувати? — повернувся Ігор обличчям до молодої жінки.

— Ні, — відповіла Валя, — я не цілуюся з тими, з ким на ви.

— Ми з вами то на «ви», то на «ти». Давайте перейдемо на «ти»! — рішуче запропонував він.

— Для цього треба на брудершафт випити, а ви, певно, не маєте що випити!

— Не маю, — погодився Ігор, його голос став сумним.

Валя рукою торкнулася його плеча, ніби хотіла пожаліти його.

— Якісь ви всі нерішучі тепер, після війни, — промовила Валя. — Мабуть, всі сміливці загинули, а залишилися… — вона поблажливо посміхнулась.

— Зазвичай я рішучий, — промовив Ігор і зніяковів, почувши у власному голосі вагання.