Розділ «Частина друга Душа»

Ніхто не почув її думки-крику. Вона просто виплакалася. За вікном бродила чорна, як дьоготь, ніч. За стіною стогнала стара бабця, мати чоловіка, котрий продав їй півбудинку.

Яніна подумала, що їй хочеться встати, вибити вікно у сусідній кімнаті, вбити бабцю, а потім убити себе.

Вона знала, що не зробить ні того, ні іншого. Знала, що єдиний її порятунок – писати далі янголів і квіти, квіти і янголів, янголів серед квітів і без них. Її хвороба і була її справжнім життям. А ще метою цього життя стало спостереження за чоловіком, який колись кохав її сестру.

14

Діалог перший – Ніна і Яніна

Я н і н а. Ти маєш рацію, – я перекотиполе. Але якщо ти здатна уявити перекотиполе, всередині якого є серце, то уяви собі, як воно котиться полем, а може, й шляхом, як боляче вдаряється об грудки на тому полі, об перепони: стебла, дрібне каміння, тини, валуни – все, що зустрінеться. Зрештою, перекотиполе може потрапити під колесо машини чи воза, а то й під чийсь чобіт. І якщо цей чобіт чи колесо його не розчавить зовсім, то воно мусить котитися далі.

Н і н а. Я не забула, що ти в нас художниця. Як там у вас ще кажуть – мисткиня?

Я н і н а. Мисткиня. І мисткиня…

Н і н а. Але я знаю, що знаєш і ти, – перекотиполе не має ніякого серця.

Я н і н а. Ти хоч любила когось?

Н і н а. А ти?

Я н і н а. Так.

Н і н а. І я любила. Кохала.

Я н і н а. Запах вітру – ти знаєш, як відчуває цей запах перекотиполе?

Н і н а. Ах, як поетично!

І тут Яніна задала питання, яке мусила задати.

– Де тепер Сильвестр? Той Сильвестр, який був у тебе закоханий?

– Навіщо він тобі?

– Питаю. Просто цікаво, де твоє колишнє кохання?

– В Лучеську, – сказала Ніна. – Викладає в університеті. По суті, як і ти – такий же непотріб. Тільки, напевне, освіченіший, ерудованіший. І вміє ліпше маскуватися.