Розділ «Частина друга Душа»

Стискають душу

Уламки запахів

Що догоряють

В моєму багатті

16

Діалог другий – Едуард (він же Геннадій, «клерк», за визначенням Світлани) і Ліда

Е д у а р д. Я зробив усе так, як ти просила. Цю дівчину звати Світлана. Ось її адреса. Я влаштую її на роботу, тоді дам тобі знати.

Л і д а. Добре. Спасибі. Вона… ця дівчина… Світлана… була близькою з Сильвестром?

Е д у а р д. Судячи з її слів – так. Тепер лишається чекати і сподіватися, що вона таки завагітніла.

Л і д а (затуляє обличчя руками). Як це… Як це нестерпно! Огидно!

Е д у а р д. Заспокойся. Ти ж сама просила.

Л і д а. Сама… Твої умови не змінилися? (Пауза.) Чому ти мовчиш?

Е д у а р д. Все залежить від тебе. Я тебе не силуватиму. (Пауза.) А я тебе дуже хочу.

Л і д а. Едику… Може, завтра? Може…

Е д у а р д. Післязавтра?

Л і д а. Не сердься. Я зроблю, як ти хочеш. Умова є умова. (Довга пауза.) Сильвестр уже на тому острові? Вже… пролунав постріл? Може ж, можна його порятувати? Едику! Я прошу тебе! Їдьмо туди! (Коротка пауза.) Я вийду за тебе заміж, якщо пощастить його врятувати.

17

За сім років до пострілу на острові посеред лісового озера Яніна Росяниця зайшла в аудиторію, де мав читати лекцію кандидат філологічних наук Сильвестр Васильчук. Вона пройшла мимо чергової, відрекомендувавшись другом пана Сильвестра.

Вперше в житті вона заходила до такої аудиторії (два роки училища не в рахунок, там були зовсім інші класи). Своїм виглядом – довга спідниця, скромна блузка – вона була схожа на черницю. А втім, вона майже все життя так вдягалася, тільки в молодості любила яскраві, навіть крикливі кольори. Але ніколи, навіть коли це було модно, не носила короткої спідниці чи відкритої блузки.

Якось один її палкий прихильник, шанувальник творчості й тимчасовий чоловік («Я не маю ілюзій, – казав він, – ти мене так само покинеш, як і інших») склав напівжартівливу її характеристику. Наведемо її повністю: