Розділ «7. Коньячок під огірочок»

— Тоді сідай! — кивнув хазяїн на вільний стілець, сам примостився навпроти. Нарізав ковбаси, перекраяв навпіл кожен овоч. На правах старшого розлив коньяк по чарках.

— Ну що, погнали наші городських? — Мельник підніс свою чарку і заклично гойднув.

— Давай, давай, — Обухівський ледь торкнувся його чарки своєю, швиденько випив, хрумкнув огірком. Навздогін своїй порції Мельник послав шматочок ковбаси. Помовчали.

— Нічого так пішло, — порушив мовчанку Віталій.

— Угу. Як діти в школу — рівненько, гладенько і тихенько, — погодився директор бази. — Ти, знаєш, не шукай тут до мене підхідців. Мент?

— Хто?

— Папа римський. Не роби таких круглих очей, в тебе все на морді написано. Мент?

— Ну, скажімо, вже ні. Колись був, тепер — на вільних хлібах. Розшифрував ти мене, значить, начальнику...

— Це ти начальник, коли вже на то пішло. Давай по другій, — вони випили ще, тепер уже — не чокаючись і не закусюючи, Обухівський витер губи тильним боком долоні і повів далі: — Ти не аж так зашифрований, скажу я тобі. Кого в нас у охорону наймають? Колишніх ментів чи пацанів молодих після армії. На молодого ти явно не тягнеш, виходить — лягавий. А, з тобою просто все, — він потягнувся за сигаретами, закурив. — От аби мені хто пояснив, для чого мені тут ще двоє рятувальників і де таких беруть.

— В смислі?

— Ти ж слухати прийшов, та к слухай. Я тут начальником за царя Гороха. І якщо людина дурна, її підрозділ МЧС не врятує. Скажімо, поліз хтось п’яний серед ночі при місяці купатися. Причому не сам, а з дівкою своєю. Обидвоє голі — русалки, блядь. А течія когось із них раз — і потягла. Кричи, не кричи, завжди всі думають, що п’яні забавляються. Поки туди, поки сюди — вже все, гайки, потонула людина. Тепер ти мені скажи: оці, хто вночі купатися біжить, повинні розбудити рятувальників, аби ті на березі стояли і в разі чого рятували? — тепер він наливав сам, свою чарку перехилив, не припрошуючи, гризнув помідора, затягнувся цигаркою, — Це я до того, що цілком нормально справлявся з одним рятувальником. А тут приходить багатий дядя і відразу оформляє мені в штат ще двох. Результат — такий самий. Що один мій Саня на березі з ранку до вечора товчеться, що тепер всі троє по пляжу гуляють. Розумна людина сама не полізе річку перепливати, дитину від себе не відпустить ні на крок, а на придурків, я ж кажу, управи немає взагалі. Багатий дядя цього, думаєш, не розуміє?

— Думаю, розуміє, — Мельник випив і теж закурив, витягши з кишені шортів завбачливо захоплені свої цигарки.

— Бачиш, а зарплату їм платить. Причому вони в нього, здається, за окремою відомістю проходять. Чи як там у них розрахунки — не знаю. Коротше, в мого рятувальника одна зарплата і він її в заводській бухгалтерії отримує, так само як я і наша медичка. Ну, всі, хто тут у мене в штаті працює. А нових рятувальників ніяк не оформили, я дізнавався. Значить, хазяїн їм гроші зі своєї кишені дає. І, мабуть, більші, ніж ми тут дістаємо. А тепер скажи: для чого Заруба платить їм ці гроші, якщо розуміє — ці дві штатні одиниці сьогодні тут не потрібні. Причому — зовсім.

— Ну, як тобі сказати... Заруба мені казав, що бачить тут перспективу. Потроху все відбудується, перебудується, модернізується. Почнуть грошовиті клієнти їздити відпочивати. І їм звичайно більш спокійно та приємно, коли на пляжі за їхньою безпекою стежить не один рятувальник, а цілих троє. Вони теоретично повинні чергуватися якось. Поки один пісяти чи їсти пішов, двоє за водою стежать.

— Не сміши мене, — Обухівський знову налив і знову випив, не припрошуючи. — Рятувальників, значить, троє, а охоронець — один. Де логіка? За великим рахунком, охоронців так само мусить бути кілька. Я, правда, не знаю, кого тут від кого охороняти. На моїй пам’яті тут ніхто ні в кого нічого не крав, бо народ сюди з собою дорогих речей не бере. Гроші — так вони в кожного мало не в труси зашиті. Приймачі — теж не здобич, дешевенькі. Ну, на „Аврорі” бійки майже щодня, але я її не прикрию. Знаєш, чому? — хитро примружився він.

— Здогадуюся. Приватне підприємство. На тебе зареєстровано?

— Я схожий на ідіота? На сина. Всі це знають, але ніхто нічого не каже, бо ця „Аврора” формально розташована за територією бази відпочинку. Поряд з нею — але не на території. Пляж у нас так  само загальнодоступний. Я чув, Заруба збирається цю лавочку прикрити...

— Тут тобі нічого не скажу. Знаю тільки, що в планах у нього обмежити доступ на пляж тим, хто не відпочиває на базі. Пісочку сюди завезти, впорядкувати сам пляж, обгородити його. Словом, усе цивілізовано. Сторонніх лише за гроші хоче пускати. Додатковий заробіток.

— Во-во, і в мене теж додатковий... „Аврора” ця... Синок, ясно, якусь копійчину батькові підкидає. І боюся я, мужик, що Заруба корабель цей потопить. Під себе підімне.

— Поки що ніхто нічого ні під кого не підминає. Ми тут про бійки говорили...