Розділ «24. Примари Тихого Затону»

Скрізь сизий вранішній річковий туман пробивалися перші сонячні промені. Годинник показував четверту сорок п’ять ранку. Мельник позіхнув і штовхнув ліктем Скрипника, якому дозволив трохи поспати перед ранком.

...Залишивши Ольгу в своїй квартирі на хазяйстві, Віталій поїхав до кума додому. Той мовчки провів його на кухню і там без передмов запитав: у що Мельник цього разу вляпався. Як завжди — в говно, спокійно відповів Віталій і замовк, чекаючи наступних запитань. Вони були і Мельник спокійно відповів на кожне. Переваривши почуте, Скрипник запитав, чи нормальний він. Ти ж знаєш — ні, була відповідь. І знову мовчанка. Пошкрібши потилицю, Скрипник поліз у холодильник по пляшку, але Віталій, передбачаючи такий розвиток подій, зупинив його — не тепер, потім. Спочатку справу зробимо.

Загалом Мельник не мав сумнівів, що вмовить кума Скрипника взяти участь у затіяній ним авантюрі. Але про всяк випадок застосував заборонений прийом, надавивши на давній болючий мозоль свого кума. Так, Льошка Скрипник справді був посереднім опером. Через те, власне, і почав просуватися ближче до керівної роботи. Тільки насправді потайки він дуже хотів стати кращим сищиком якщо не області, то хоча б міста. Мельник знав — з цими дитячими мріями Олексій і прийшов у міліцію. Об реальність вони не розбилися, просто заховалися глибоко в його підсвідомість. Кожне нагадування про те, що він справді міг би з часом стати класним опером, болюче зачіпало Скрипника. Як знати, може він дійсно зарано розчарувався в оперативно-розшуковій роботі, надто швидко спасував перед труднощами цієї невдячної професії і, як результат, опинився в своєму спокійному, але до біса нудному кабінеті.

Нагадування про реальну можливість реалізувати себе в якості опера зробило свою справу. Скрипник погодився, але з умовою: в разі, якщо цього разу нічого не станеться, вдруге він участі в подібній авантюрі не візьме. Мельник і сам боявся, що саме нині його розрахунки можуть не виправдатися. Та виходу не було.

Для більшої гарантії Віталій повернувся додому, де застав Ольгу сплячою перед працюючим телевізором. Полегшено зітхнув — так навіть краще. Обережно вклав її на дивані, накрив простирадлом. Вона крізь дрімоту посміхнулося йому, прошепотіла: „Прийшов... Я зараз... ще хвилинку...”і перевернулася на другий бік.

Про всяк випадок Мельник знайшов серед її речей мобільник, вимкнув його, а свій телефонний апарат витягнув з розетки і сховав у кухні на антресолі. Подумавши, закинув туди ж мобільний. Неабиякий тайник, тільки ніхто все одно не здогадається отак відразу.

Потім приліг скраєчку — треба спробувати поспати хоча б пару годин. Бо о третій вони домовилися зі Скрипником, що той чекатиме його на своїй „шкоді” біля під’їзду...

І ось тепер вони лежали в кущах неподалік від Тихого Затону. Поряд з тим самим місцем, де знайшов смерть Антон Кулаков. Хай він блаженний, зате позицію для спостереження за потворою вибрав ідеальну, це Віталій ще раніше примітив.

Між іншим, він ховався на пристойній відстані від знайденого Мельником напередодні сховку. Фактично тайник був на протилежному боці цього берега. І якщо до нього вже завітали, зі свого місця Віталію не почути.

На землю постелили брезент, знайдений у багажнику кумової машини. Зброї в Мельника далі не було, а Скрипник, віднедавна завзятий мисливець, прихопив з тому помпову мисливську рушницю.

Комарі гризли немилосердно, та на якомусь етапі Віталій звернув увагу — ці укуси вже не дратують його. Справді, якось приїлися. Олексій бурчав, матюкався і чухався, а Мельник реагував на їхнє кусання і зудіння на диво спокійно.

Розбурканий поштовхом, Скрипник повернувся на спину, потім сів і запитально подивися на Віталія. Той притиснув пальця до губів. Скрипник кивнув, про всяк випадок підсунув до себе рушницю.

П’ята ранку. Тихо, лише пташиний спів зрідка доповнює ранкову поліську ідилію.

П’ята десять. Нічого, жодних рухів. Легенький прохолодний вітерець шелестів листям, похитував кущі і розріджував туман на клаптики.

П’ята двадцять. П’ята двадцять п’ять. П’ята...

Ось воно!

З боку затону почувся плескіт. Чути його було явно — до того тишу та спокій темної води не порушували сторонні звуки. Чоловіки обережно виповзли зі свого вкриття, аби краще бачити невеличкий пологий шматок берега, запримічений Мельником як найбільш зручне місце, єдине зручне для заходу в воду.

Тому, власне, тайник обладнано на такий пристойній відстані звідси. Наткнутися на нього тут дуже просто. Мельник навіть підозрював, що перший рибалка, який став жертвою примари, наткнувся на сховок саме неподалік від цього місця. Звідси найкраще спускати човна на воду, і випадково знайти щось, приховане поруч, було досить легко.

Плескіт повторився. Тепер ані Мельник, ані Скрипник не сумнівалися — в темній воді плаває щось велике.