— Аякже! Ніяк не можна без правди життя в літературі! — кажу я і роблю вираз обличчя якомога тупіший. Але сам вже розумію, що, мабуть, у житті все по-іншому. Ось штабс-капітан Мельников ізволять віршики писати, і все такі сумні, хоч вий — про зашморги та осінь, про нещасне кохання і страждання. А сам же і випити не дурень та бабій неабиякий, ще й анекдоту сороміцького в офіцерській компанії майстер розказати.
— Не так! — дратується письменник. — Зовсім не так!
— Дозвольте не погодитися. Як вас звати? — цікавлюся. Ім’я знати завжди потрібно, але я з тим не поспішав.
— Михайло.
— Прошу, як по батькові, бо не можу так запанібрата письменника по імені звати.
— Опанасович.
— Михайло Опанасович! — у нас на цукровому заводі інженер працює Михайло Опанасович! Культурна людина, журнал «Нива» виписує! Ви теж інженер?
— Ні, я на лікаря вчуся. І пишу трошки.
— Так ви Жоржа Незабудкіна повинні знати! І що ж ви скажете, що він не красень і не улюбленець всього жіноцтва Київської губернії? — не вірю я.
— А ну пішли! — зненацька підхоплюється Михайло.
— Куди?
— Пішли, покажу кому ти руки збирався цілувати.
— Зараз, допити треба!
Довелося трохи посидіти, бо пан письменник ніяк не хотів іти. Аж здалося мені, що дурить він мене. Ну нарешті випили залишки горілки, пивом закусили і пішли.
— Куди йдемо?
— Та тут неподалік!
Поспішає письменник, збуджений такий. Я і думаю, що, може, запідозрив мене? Чи не погрожує мені небезпека якась? Потім дивлюся, як він хитається, як шепоче щось, і заспокоююся. Такий п’яний, що якби і хотів щось погане вдіяти, то не зміг би. Йшли ми хвилин двадцять, потім зупинилися біля якогось задрипаного доходного дому. Квартири там тісні й темні, люд живе бідовий.
— Підсади, — каже Михайло, який зупинився біля одного з вікон. Дивуюся, але підсадив. — Ага, є, — шепоче Михайло і сплигує. Ледь не впав, я його втримав, бо добряче пісатєль вже зволили набратися з моєю поміччю.
— Тепер дивися на свого кумира, — каже і посміюється.
Заплигнув я на парапет, дивлюся у вікно. Бачу, як за столом сидить дядько якийсь. Йому років під п’ятдесят вже, підтоптаний, у сорочці брудній і щось пише при гасовій лампі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Письменник Незабудкін “ на сторінці 6. Приємного читання.