Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— То треба викликати лікаря?

— Звісно.

— І що, телефон не працює?

— Я розумію, тобі важко зосередитися, — сказала вона співчутливо.

— У тебе ж мобільник, — промовив Влад повільно.

— Відключився, — Анжела винувато знизала плечима. — Кредит вичерпався… Я завжди забуваю поповнити… Він не працює.

— Мій працює, — сказав Влад. — У кишені куртки.

— Дідько, я ж не знала! — розхвилювалася Анжела. — Давай, я лікаря викличу… Або краще сам викличеш… Де, ти казав? Де мобільник?

— Відпусти, — він відвів її руку. — Не треба… Я сам.

І пішов, тримаючись за стіни. Дошкандибав до ванни, подивився на себе в дзеркало… Обличчя землистого кольору з розтрісканими, як пустеля, губами. В очах неохоче розсмоктується каламуть.

Умився. Очі в дзеркалі проясніли. Запаморочення минулося. На трикотажному светрі — прямо на плечі — Влад побачив каштанову волосину.

Сівши на край ванни, стяг светр через голову. Притулив до обличчя.

Запах. Її запах, пам’ятливий іще з «Трьох Струмків».

Светр наскрізь просяк дорогими жіночими парфумами.

— Кабель порвався, — сказав монтер.

— А чого він порвався?

Монтер знизав плечима:

— Бог його знає… Перевірте, тепер працює?

Телефон працював. Влад саме розраховувався з монтером, коли приїхав лікар. Незнайомий. Звертаючись по медичну допомогу (не так часто, тьху-тьху), Влад ніколи не звертався до лікаря двічі.

— Яким місцем ви вдарились? Де гематома?