Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Спасибі…

Доклавши трохи зусиль, він сів. Відкинув плед. Перечекав памороки, спустив ноги на підлогу.

Ноги були голі. На Владові були трикотажний светр-водолазка — і труси. Усе.

— Краще лежи, — дбайливо попередила Анжела.

— Телефон…

— Можеш сам перевірити.

І вона простягнула йому слухавку — кнопка «Розмова» провалилася м’яко, беззвучно, мляво. Динамік німував.

Влад поклав трубку на табурет поряд із диваном. Облизав запечені губи. Звів очі на Анжелу.

На ній був домашній халат. І капці з хутряною облямівкою. Волосся гладко зачесане назад, обличчя майже без косметики — абсолютне втілення домашнього, зручного, звичного. І це вона, екстравагантна хазяйка розкішної рудої шуби!

— Де ти була… весь цей час? — запитав він м’яко.

— Тут, — відгукнулася вона коротко. — На мій погляд, знетямлена людина потребує все-таки допомогти. Я не права?

— Ти була в цій кімнаті? — уточнив він.

Вона посміхнулася — трохи презирливо, як йому здалося:

— Я медсестра. Колишня доглядальниця. Знаю деякі особливості людського організму, не боюся ніякої роботи, і брудної теж… Так, я була в цій кімнаті. Коли в цьому виникала потреба.

Влад закусив губу. Двадцять чотири години… Якщо колись пута тільки намічалися — зараз вони різко зміцніли. Це ж надзвичайна ситуація, емоційний сплеск, вона була поруч, торкалася його, змінювала йому білизну, дідько ухопи…

Дідько, дідько, дідько лисий. Вона вже почувається мамкою при дитині, вона вжилася в цю роль, тепер їй насправді здається, що вона повинна бути поряд. Що вона потрібна йому — і, зрештою, дочекається подяки…

— Як почуваєшся? — запитала вона бережно.

Влад спробував устати, заточився. Анжела підтримала його під лікоть… Йому пригадалося: засніжений ліс… Він, п’яний, щасливий, спотикається в заметі…

— То що, у мене струс мозку?

— Схоже.