Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

І тут Ірка серйозно завагалась, чи варто їй сідати в машину з цим дивним майором. Але вибору їй не лишили. На плече лягла важелезна долоня, і дівча неначе вітром внесло в автомобіль. Потім майор недбало закинув туди Тетянку, а сам сів за кермо. Натис щось на панелі приладів… Запори глухо клацнули. Майор заблокував дверцята.

Підморгуючи синіми вогниками, машина помчала в бік міста.

— Вибачте, будь ласка, — тоном цяці-дівчинки сказала Тетянка, — ви нас заарештували?

— А є за що? — майор укотре вишкірив у посмішці свої великі гострі зуби.

Він подивився на Тетянчину розгублену фізіономію і знехотя відповів:

— Просто дехто попрохав вас знайти.

Тетянчине обличчя посвітлішало:

— Мама й тато! Ну звісно! Вони мене шукають! Ірко, сьогодні вдома будемо!

Ірка непевно повела плечем. Їй не хотілось псувати Тетянці радісного настрою. Але щось підказувало: Тетянчин батько, навіть бувши дуже крутим бізнесменом, ні про що не міг прохати цього дивного гострозубого мента. І їм із Тетянкою теж краще триматись від майора якомога далі.

Тікати треба просто-таки зараз, з машини, адже невідомо, куди він їх везе. Ірка гарячково перебирала варіанти втечі. Не вийде… Не вийде… Не те… Знову не те… А якщо…

Вона підвела голову й… одразу ж побачила, що майор уважно спостерігає за нею через дзеркальце заднього огляду. Очі в начальника загону були напрочуд жовті, так само хижі, як і посмішка. Десь глибоко жевріла усмішка, неначе майор чудово розумів, що Ірка зараз вибудовує плани втечі. І заздалегідь глузував із її нікчемності.

— Ірко, ми в місті! Ура! — закричала Тетянка, споглядаючи, як за вікном пролітають вулиці.

Вона так раділа, що Ірці закортіло її стукнути.

Машина повільно стишила хід і загальмувала біля обшарпаних дверей міліцейського відділку. Майор вийшов із машини й ретельно зачинив за собою передні дверцята, лишаючи подруг усередині, під замком. Він трохи постояв, спідлоба розглядаючи вікна власного відділення. Його обличчя здавалось украй невдоволеним. Потім важко зітхнув, неначе змирився з долею й, міцно притримуючи, вивів дівчат назовні.

Ірка зрозуміла — втекти не пощастить. А Тетянка навіть не думала тікати, лише запитувала:

— А мої батьки вже тут? Чекають на мене?

— Аж підстрибують від нетерплячки, — буркнув майор, примушуючи дівчат піднятись сходами на другий поверх.

Вони спинились біля обшарпаних казенних дверей. Коротким поштовхом майор увіпхнув дівчат до кабінету.

Там на них справді чекали. Обабіч старого письмового столу сиділи природжені відьми. Оксана Тарасівна — застигла в незворушній позі, а Стелла й справді нетерпляче крутилась на старому стільці, що жалібно порипував під її чималою вагою. Навіть не моргнувши, обидві глянули на дівчаток і раптом дружно розпливлися в широчезних посмішках.

— Здрастуйте, донечки! — солодко проспівала Стелла. — Які ми раді, що наші неслухняні відьмочки не заподіяли Тетянці нічого лихого!