Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

— А що то за дар такий? — зацікавлено спитав ватажок, поглядаючи знизу вгору на прив’язану Тетянку. — Ну, той, що ти маєш віддати?

— А, чаклунський, — повела підборіддям Тетянка.

Ірка штурхнула подругу плечем:

— Чого розпатякалась? — прошепотіла вона.

— Гірше все одно вже не буде! — на повен голос відповіла Тетянка. — У мене лишилося півгодини, а вони там б’ються! А потім скажуть: вибачай, Тетянко, ми спізнилися, доведеться тебе прирізати!

— А ти кому завгодно цей дар передати можеш? — поцікавився ватажок.

— Та ж ніхто не бере! — знову обурилась Тетянка.

Ватажок задумано втупився у відьмочок, які продовжували битись. У глибині сутички раз по раз сліпуче зблискувало золото Вікиного волосся.

— Шкода, офігенна гьорла… — пробелькотів байкер. — Але з чаклунським даром я таких іще цілу купу знайду, чи не так? — запитально глянувши на Тетянку, сказав він. — Нумо, хлопці! — скомандував ватажок. — Женіть цих дівок звідси! Розвоювались!

Байкери з реготом пострибали на мотоцикли й повільно рушили до відьом, що продовжували битись.

Колесо одного мотоцикла штурхонуло першу відьмочку, колесо іншого наїхало на Аллу. Оговтавшись, дівчиська побачили клин мотоциклістів, що рухався на них.

— Що ти робиш, котику?! — понад кермами й головами гукнула Віка, відступаючи перед мотоциклами.

— Тпрусь! — гаркнув на неї головний байкер.

— Слухай, ти ж дорослий хлопець! — намагаючись бути максимально переконливою, заторохтіла Ірка. — Яке чаклунство? Ти ще скажи, що в Гаррі Поттера віриш!

— Але перевірити — не завадить, — розсудливо сказав ватажок і схопив Тетянку за руку. — Передавай свою силу, якщо кортить жити.

— Я не вмію! — неслухняними від жаху губами прошепотіла Тетянка.

— Ну, тоді вибачай, — загув байкер і витяг із чобота величезний ніж у шкіряному чохлі. — Сама сказала: доведеться прирізати.

— Ану відійди від неї! — закричала Ірка, смикаючись у путах.

Тетянка заплющила очі, аби не бачити, як на неї насувається смерть.

І раптом загуркотів мотоцикл. Він загуркотів якось дивно, і звук його двигуна був не схожий на двигуни решти байкерів: він був розкотистий, гучніший, крутіший. Війнуло дивним вітерцем: у ньому змішалася свіжість із машинним маслом і бензином, і все разом пахло невимовно чудесно. Двигун гуркотів усе ближче, гучніше, але шлях залишався порожнім. Байкери відчайдушно крутили головами — невідомий мотоцикліст мав бути десь поруч! Але, як і раніше, довкола було порожньо.