Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

У відповідь Тетянка лише пирхнула, а Ірка уважно придивилась до Стелли. Усім своїм нутром вона відчувала — стара шерепа не бреше! Вона справді зраділа, вона просто щаслива! Тільки ця її радість іще небезпечніша за будь-які погрози й не обіцяє нічого гарного!

— Обшукай їх, — наказала Оксана Тарасівна. Важка рука мертвою хваткою вчепилась Ірці в плече:

— З кишень усе на стіл! — тихо наказав майор.

Дівча судорожно смикнулось, але майор тримав так само міцно. Низько опустивши голову, аби відьми не бачили сліз приниження, що текли по її щоках, Ірка почала вивертати кишені. Купка речей на столі мала жалюгідний вигляд: остання кулька розрив-трави, тюбик одолень-зілля, баночка польотної мазі. Насамкінець випав тюбик помади. Природжені задоволено кивнули. Майор відпустив дівчаток і солідно сів за свій стіл, поміж відьмами. Дівчата стояли перед цією трійцею — як підсудні перед трибуналом у фільмах про сталінські часи.

Оксана Тарасівна глянула на відьмочок пронизливим прокурорським поглядом і зненацька заявила:

— Даруйте за те, що накоїли мої роблені. Будьте певні — я не давала дозволу на вас нападати.

— Дівчаткам тільки б своєї хазяйки здихатись, — зловтішно позираючи на Оксану Тарасівну, додала Стелла. — Молоді, кров грає, на волю хочуть.

— Ваші бабці теж хочуть, ще й як! — раптом зухвало заявила Тетянка. — Цілу промову виголосили, про те, як вони на вас працюють, а ви… — Тетянка гмукнула, — …понаїдали пузела.

Оксана Тарасівна зацікавлено глянула на чималенький Стеллин живіт. Та почервоніла від злості:

— Це хто ж у мене такий розумний, на хазяйку свою дурну пащеку роззявляти?

— Вони у вас всі не дурні… коли про це йдеться, — посміхнулась їй Тетянка.

Ірка спробувала було застережливо штовхнути подругу, але та лише відмахнулась:

— Годі тобі, Ірко! Який сенс мені їх боятися — вони все одно вирішили мене вбити! Хіба ти не відчуваєш?

— А ти, отже, відчуваєш? — хриплувато спитала Стелла й трохи злякано покосилась на Оксану Тарасівну. — То прижився дар! У кістки ввійшов, у кров просочився. Із серцем зіллється, з розумом зімкнеться — буде нова відьма!

— Не буде! — Оксана Тарасівна роздратовано ляснула долонею по столу й нахилилась уперед, пильно вдивляючись Тетянці в обличчя. — Ти все правильно зрозуміла, дівчинко! Лише наші роблені дурепи могли подумати, що ми дозволимо їм прийняти справжній дар! Ми не збираємось втрачати своїх служниць!

— То навіщо ви дозволили привезти ту вмираючу відьму на острів? — спитала приголомшена Ірка. — Навіщо вирішували, хто з ваших роблених отримає дар?

— Я нічого не вирішувала! Я просто тягла час! Ця стара природжена мала забрати дар на той світ! Адже я не могла прямо сказати своїм дівчаткам, що не дозволю жодній із них прийняти дар! А якби вони, зневірившись, про все забули й кинулись на мене?

— Ото жахіття! — трясучи здоровенним животом, розреготалась Стелла. — Хіба ж роблені можуть піти проти хазяйки? На тебе та з твоєю ж силою? Їм же, дурепам, хуже! Тоді вони вже нікогда не будуть відьмами, і миттю потєряють усе, що здобули за допомогою твоєї сили!

— Чудово! І я лишуся сама, без роблених! А тобі тільки цього й треба! Я своїх дівчаток роки збирала: розумних, беручких, донечок впливових батьків… Я на них силу витрачала!

Бризкаючи слиною, відьми горлали одна на одну, й Ірка відчула, що мара минула. Ніякий це не сталінський трибунал, а найзвичайнісінькі тітки-скандалістки й продажний мент. Що він може проти відьми? Штовхнувши Тетянку, Ірка почала повільно просуватися до дверей.