Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

Тетянка звела голову й пильно подивилась на гранітну плиту:

— Рік смерті — теперішній. А прізвища немає, — тремтячим голосом прошепотіла вона. І раптом схопилася. — Щось лавочка якась незручна. Давай далі пройдемо.

— Давай, — миттю погодилась Ірка.

Вони знову рушили стежкою між могилами. Повернули ліворуч… І знову опинились перед темною гранітною плитою з написом «Тетяна». Поруч стояв знайомий столик і дві лавочки.

— Ходімо в інший бік, — прошепотіла Тетянка.

Ірка кивнула, ковтаючи липку гірку слину.

До воріт було зовсім недалеко, дівчатка бачили попереду прочинені стулки. Подруги мимохіть пришвидшили крок… і раптом спинились. Між ними й виходом знову височів обеліск, столик і дві лавочки. І тоді Тетянка тихо, ледь чутно схлипнула.

— Чого рюмсаєш? — зненацька поцікавився молодий чоловічий голос.

З-за обеліска вийшла темна постать.

Дико заверещавши, подруги розвернулись і дременули навтьоки.

Вони летіли, не розрізняючи дороги, натикаючись на хрести, перескакуючи через могильні плити, і вибігли… до обеліска, столика й лавочок.

Чоловік, а точніше хлопець, сидів на лавочці й пильно дивився на них. Знову заверещавши, дівчата щодуху кинулись в інший бік.

— Я не зрозумів, у вас що, до цієї могилки особлива пристрасть? — поцікавився хлопець, коли після третьої пробіжки Ірка з Тетянкою вкотре повернулись до нього.

Захекані подружки перезирнулись.

— Не той, інший, — хапаючи ротом повітря, прохрипіла Тетянка.

— І бородавки нема, — спершись руками на коліна, відсапалась Ірка. Потім виструнчилась, глянула хлопцеві в обличчя й рішуче зажадала:

— Нам треба звідси вийти.

Хлопець незворушно звівся.

— Пішли, — розштовхавши подружок плечем, він попрямував до воріт. Ірка з Тетянкою поспішили за ним, але за хвилину знову опинилися поруч із обеліском.

Хвилини за три хлопець повернувся. Здивовано подивившись на подруг, він запитав: