Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

Теплий вітер війнув у лице, рогач злетів у повітря. Мотузок для білизни напнувся. Ірка відчула ривок — позаду придушено кавкнула Тетянка. Об задок рогача штурхонулося щось велике. Ірка трохи збільшила швидкість, мотузок знову напнувся, і дівча, нарешті, змогло озирнутись. Ступа, мов та непокваплива туша, летіла слідом за рогачем. Із її широкого отвору стирчали дві задрані ноги, люмінесцентні смужки на кросівках слабко полискували в темряві. Та ось ноги брикнули й зникли в глибині ступи, а над отвором повільно зринула бліда Тетянчина фізіономія. Не вся — лише трошки вище носа. Судорожно вчепившись в борти ступи руками, Тетянка повільно глянула очима туди-сюди. Потім задерла голову, зиркнула в нависле над нею нічне червневе небо, придушено зойкнула й пірнула на дно ступи.

Ірка сардонічно гмукнула й спрямувала рогача назустріч місяцю.

З вантажем на хвості рогач летів поважно й неквапом. Нагріте за день повітря м’яко обвівало обличчя, під ногами пролітали темні квадрати дахів. Жовті прямокутники вікон на парних вежах-висотках ковзали повз них, а попереду було видно воду, що вигравала місячним сяйвом, — Ірка наближалася до Дніпра. Рогач летів уздовж ріки — до цятки, що виднілася вдалині, до острівця. Ірка заклопотано зиркнула на годинника — ще мить, і настане північ — дівча міцно стисло коліна. Рогач шарпонувся…

— Агов, агов, Ірко, не смикай ти! Дай хоч помилуватись! — роздратовано зажадали позаду.

Ірка озирнулась. Романтично спершись підборіддям на руку, — ну зовсім як принцеса біля віконця замку — Тетянка стояла в ступі. Вітер бавився її розпущеним світлим волоссям, а мрійливий погляд то ковзав по хвилях, то здіймався до зірок.

— Яка краса! — схвильовано зітхнула Тетянка й відкинула за вухо грайливий локон.

— Ага, — критично примружила очі Ірка. — Ти ще дзеркальце дістань — красою помилуватись. Щойно хтось на дні сидів, зубами цокотів, аж мені було чутно! Ану тримайся — ми запізнюємось! І-і-ех! — пришпорений рогач на повній швидкості понісся назустріч темній громаді одного з островів Дніпра.

Позаду знову пискнули. Ірка вкотре озирнулась і задоволено кивнула. Первісну картину було відновлено — зі ступи знову стирчали лише Тетянчині кросівки. Круто заклавши рогач на бік, Ірка почала облітати острівець. Прив’язана мотузком ступа хвацько метлялася позаду.

— Ну і зараза ти все-таки, Ірко, користаєшся тим, що я від тебе залежу! — закричали звідти.

— Ти не за-лежиш, ти висиш! — гукнула у відповідь Ірка й погнала рогач іще швидше.

Вони пронеслися вздовж стіни дерев. Повз них промайнули перехняблені грибочки давно занедбаного пляжу. Ірка здійнялася над островом — ніде не було жодного вогника. Вона прислухалась — жодного звуку. Острів був тихий, темний і порожній. Власне, як і завжди. Ірчин рогач нерішуче завис у повітрі.

— Давай приземляйся, а то мене зараз знудить просто за борт, — простогнала Тетянка зі ступи, що погойдувалася поруч.

Ірка винувато глянула на подругу — так, вона трохи переборщила з повітряними фортелями, он, Тетянка аж позеленіла вся.

Помітивши в густому листі біля берега невеличку галявинку, Ірка м’яко спланувала туди. Ступа важко гепнулась поруч, і Тетянка викотилась на траву.

— Ой, слухай, я не навмисно, — швидко пробелькотіла Ірка, зістрибнувши з рогача.

— Не навмисно, так я тобі й повірила, — пропихтіла Тетянка. — Ану відпусти мої ноги! Мені що — на руках ходити?

Хриплувато відсапавшись, Тетянка вперто повторила:

— Ще раз кажу: зараза ти, подруго. Навіщо ти мене так закачала?

— Ну-у, я гадала, тобі сподобається, — невинно відповіла Ірка й відразу ж наставила на Тетянку рогача.

Навіть у темряві було видно, як Тетянка оглядає галявину в пошуках чогось важкенького. Але нічого підходящого під рукою не було, тож постраждала переключилась на довколишній пейзаж.