Сєра

Трипільського Бога в душі пастви заблудлої і розвіював сутягу в серцях старості

і журби. І променевим ранком неділі святкової урочисто відкрили храм, і

Пророк у білосніжному вишиваному вбранні говорив до дітей своїх, які всі не

змогли зайти до храму — стільки їх набралося багато…

— Нє-нє-нє-нє-нє! Цюп, все хуйня. Давай по-новій.

Маркіян Камиш “Сєра”

47

— Шо по-новій? Ти ідіот, Сєр, це тобі читати.

— Напиши шось інше. Якесь воно підарське.

— Сєра, це ж для дітей. Шо мені по твоєму їм розказувати!?

Сєра змінився. Він повірив у рождення духу українського, ба, крізь таку

химерну яву. Потай карав себе «авантюристом», але дух і воля національної

свідомості підказували — незлим обманом люд гуртується і вірить у них, вірить у

сили свої. Друзі вирішили, що підняття України з колін буде їхнім флагманським

слоганом. Хай там як, але гроші були потрібні, бодай для того, аби підтримувати

Церкву і друкувати брошурки, які Цюпа строчив одну за одною.

Про серйозні суми поки не йшлося, хоча проповіді регулярно збирали тисячу

зацікавлених, з яких сотня палала справжнім вогнем і готова була піти за Сєрою хоч

у жерло чорнобильського реактора. Та друзі розуміли, що існують засоби

викачування бабла куди впливовіші за проповіді. Так і з’явився Ауроскоп.