Сєра

Цюпа вирішив форсувати події: до Церкви потроху стягався народ, тому він забрав

амулети, вручив Гриші три штуки і сказав сидіти в залі, всіляко виражати підтримку

і якомога палкіше розказувати прийдешнім, що тут і справді живе Бог.

***

Сєра був в ударі. Сяяла пророча посмішка, вражала уяву риза трипільська, і у

промові своїй він карав у серця ворогів народу українського. Бив погрозами і сипав

удари уявним зрадникам, надихаючи синів України заповітами Трипільських

Прабатьків. Проповідь тривала півтори години, і коли натовп досяг емоційного

екстазу — час настав.

— Вони за все заплатять! Вони більше не зомбуватимуть наших дітей! Вони

рватимуть на собі волосся, зрозумівши, що тепер ми маємо Силу! Силу, яка

захистить нас від падіння світу цього! Силу… яку дав нам Бог! Наш!

Український! Трипільський! Бог! Бог! Бо-о-о-г!!!

Сєра урочисто дістав з постаменту амулет:

— В моїх руках — шлях перемоги! В моїх руках — нація і держава! Цей амулет —

наш Оберіг. Скидайте хрестики! Топчіть їх! Топчіть! Ми не молимося

жидівським богам! Ми — українці. І це український хрест! Він захистить вас

від напастей і дасть Господу побачити вірних синів своїх!

Сєра повільно і урочисто вдягнув амулет під завивання натовпу. Душі пастви його

злилися у незбагненному пориві віри, аж раптом Пророк змінився в обличчі. Він