Сєра

наркоманів, які занадто швидко і незграбно пролазили у щілину під дверима,

залишаючи на пильній підлозі змієподібні розводи своїми кістлявими спинами.

Гриша з побутовим радіометром лазив по-пластунськи, намагаючись знайти

той самий шматок, і зрештою знайшов здорову іржаву залізяку:

— Те шо нада, пацани! Атвічаю. Тут у двадцять разів більше норми, але не

здохнеш. Корочє ці ваші бабтисти спокійно його носитимуть, і всьо буде па-па.

— А якщо його на частини розламати, фонити менше не стане?

— Та типу не має, не знаю точно.

— Бля… Ну ладно, давай хоч спробуєм. А ця штука, взагалі, звідки тут?

— Та знімав двіжок от ЗІЛа, ну і кинув на капот його, по снігу аби тягти зручно

було. Ну і поміряти забув. Привезли сюди, ну з двіжком все нормально, а ця

фігня, бац, — фонить. Тут і залишили. Давно це було. От ви тіки про фонящє в

мене спитали, я цей капот і згадав зразу.

— Це круто, Гриш. Але як ти пропонуєш порізати капот?

— Не сціть, пацани, я так вісімсот разів дєлав. У мене з собою весь інструмент.

Сєра і Цюпа обнюхали здобич. Зрештою, десь такий їм було і треба. Шмальгаузен і

Біоміцин довго і безуспішно мордували капот, Цюпа втикав, а Сєра та Гриша пішли

за бухлом із надією знайти у цій жопі світу продуктовий магазин. Зрештою,

вирішили забрати капот і у нормальних умовах якось з ним розібратися. Потім

прийшли Гриша і Сєра з бухлом. Згодом — бігали ще двічі, ледь не отримали від