Розділ «КОРОТКІ ПОВІСТІ»

Дракон ступив у напрямку тих звуків. Вони все наростають, сильнішають. Він висунув голову з-за кущів. Побачив невеличку галявину. На ній стоїть «Москвич»-фургон. На ньому написано: «ОВОЧІ-ФРУКТИ». Віддалік на розстеленій ковдрі сплять він і вона. І він, і вона такі повні, кругленькі, ніби два гумових манекени. Не визначиш, по скільки їм років. Атрибути її пляжного одягу, здається, ось-ось репнуть від напруги. Між ними на розстеленій цераті — смажена курка, зо два десятки яєць, з півкілограма сиру, зо два кілограми огірків і помідорів, кільце ковбаси, кілька банок консервів, буханець хліба, кілька булочок, кілька пляшок води, сифон, такий же пузатий, як його господарі.

Він хропе, вона висвистує і булькає.

Поруч стоїть транзисторний приймач. З нього лунає приємного тембру жіночий голос: «Отже, біг не задля бігу, а біг задля здоров’я. Бо рух — це життя, як сказав філософ…»

Нашорошені конячі вуха, здивовані конячі очі…

Іде Дракон рідколіссям. Скубне то тут, то там. Наткнувся мордою на консервну банку з-під яловичини. У другому місці торкнувся баночки з етикеткою «Скумбрия пряного посола». Під стовпцем — розбита пляшка з-під «Екстри». Дракон ковзнув поглядом по стовпцеві вгору. На ньому табличка: «Бережіть ліс — джерело здоров’я!»

Бреде Дракон далі. Вийшов на узлісся. Парить сонце. Липнуть мухи. Пішов до річки. Зупинився. Глянув на табличку: «Ріки — артерії землі». Пішов далі.

Стоїть на пологому березі. Зробив один крок у воду, другий. Вже вода сягає крупа. Нагнув голову, щоб напитися. Тільки торкнувся губою плеса — відтіля роззявлена зубаста паща. Дракон висмикнув морду. На поверхні води зостався розірваний кирзовий чобіт, що зяє цвяхами, мов зубами.

Чобіт відплив. Дракон нагнув голову, напився. Тоді поліз далі в річку. Ось уже видно тільки його голову.

Виходить Дракон з річки. Та що це? Голова у нього гніда з лисинкою, а весь Дракон став сивим, з рудими жовтуватими плямами.

Обтрусився.

На мить Драконові стало погано. Дерева закрутилися. Він струсонув головою, ніби хотів одігнати від себе головокружіння. Ген, за лісом, побачив Робінзона і Крузю. Подався до них.

— Дивись! — крикнула Крузя. — Якийсь кінь іде до нас.

— Чий же це кінь може бути? — кладучи мазки на полотно, жартома перепитує Галапочка. — По-моєму, в цих краях лише один кінь пасеться…

— Це не Дракон. Дивися… Цей світлий, з бурими плямами. Тільки голова гніда.

— Може, Дракон накинув на себе простирадло? — не оглядається Галапочка. — Щоб ми його не впізнали.

— Та ти не жартуй, поглянь…

Галапочка оглянувся і застиг: до нього йшов справді чужий кінь.

— Що за диво! Голова ніби Драконова…

Кінь підійшов зовсім близько. Жалібно заіржав, ніби хотів щось важливе повідомити. Раптом ноги в нього підкосилися, він важко плюхнувся на траву.

— Це ж Дракон! — стривожено крикнув Галапочка. — З ним щось сталося!