TextBook Кинувся до коня, гладить його по морді.
— Дракончику, любий, що з тобою?
Кінь тільки жалібно ірже, а піднятися й не пробує.
— Треба негайно шукати ветеринара. Треба в місто негайно, — став біля коня Робінзон.
— Он там, у кущах, якась машина. Попроси, може, привезе?
— За прохання ніхто не поїде. Візьми в моїй куртці гроші і швидко їдь за ветеринаром.
Крузя понишпорила в кишенях куртки, взяла сумочку, побігла…
Шосейною дорогою у напрямку міста мчить «Москвич» — фургон «Овочі-фрукти». Справа від водія сидить Крузя…
Лежить кінь біля лісу. Сидить коло нього Галапочка. Тримає в руках конячу голову. Гладить її ніжно. Кінь розплющив око, знову опустив повіку.
Мариться коневі. Отой повний, що хропів на галявині, бігає навкарачки по узліссю і хропе, хропе. Тоді починає їсти все, що постало на його шляху: кущі, дерева. Жує дедалі швидше, жадібніше, захланніше. Після нього залишається земля чорна, мов вугілля. Потім нібито Дракон побачив річку. Чисту-чисту. Вода голуба, прозора. Він ступив по коліна в ту річку, сягнув мордою до плеса, щоб напитися, а звідтіля — зубаста паща. А потім вилазить знову той повний і знову хропе. І п’є воду. А річка міліє, міліє. Ось уже дно видно. А тоді повний як зарегоче. Із зубастої пащі, мов з брандспойта, чимось пекучим як лине. Дракон заіржав…
— Чого ти, Дракончику? — гладить його по голові Робінзон. — Потерпи. Ще трохи потерпи…
Вулицею міста мчить машина «Овочі-фрукти». Петляє туди-сюди. Зупиняється біля будинку, на якому вивіска: «ВЕТПОЛІКЛІНІКА».
Крузя стоїть перед розфуфиреною дамою. Щось їй пояснює, жестикулює. Дама пихато, незворушно дивиться на Крузю і раз по раз косує поглядом на її сумочку.
Крузя перехопила погляд. Розстебнула сумочку. Дістала звідтіля десятку і простягнула дамі…
Мчить машина «Овочі-фрукти» в напрямку лісу.
Лежить Дракон на узліссі. Сидить біля нього Галапочка.
Під’їжджає автофургон. Зупиняється. Вийшов водій. Вийшла Крузя. Висунулася розфуфирена, розмальована дама. На ній довге плаття з великим декольте. На височенній платформі ходулі. На голові копиця, вифарбувана у кольори веселки. Лице в дами незворушне. Очі байдужі. Під очима такі тіні штучної втоми, ніби вона щойно перевертала гори. В руках — невеличка скринька.
— Де тут животноє? — спитала пихато.
— Ось, — показує Галапочка на Дракона. — Щось з ним сталося. Впав…
— Я питаю, — повторила високопарно дама, — де тут животное, якому я маю подати швидку допомогу?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Штани з Гондурасу: Сатира та гумор» автора Дудар Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОРОТКІ ПОВІСТІ“ на сторінці 56. Приємного читання.