Розділ «КОРОТКІ ПОВІСТІ»

— Слухай, давай не будемо з цього починати розмову. Де ти пропадала цілий місяць?

— Там, де завжди. Адресу я не змінила. Якби хотів, міг би знайти…

— Знаєш, я не шукаю тих, хто кидає мене в скрутну хвилину.

— Виходить, я даремно сюди йшла?

— Залежить від того, чого ти йшла.

— Я думала, ти будеш радий моєму приходові.

— А я радий.

— Не відчуваю.

— Скинь із себе пелену самозакоханості. Пуста гордість завжди перешкоджала реальному сприйманню речей та відчуттів.

— Ти так холодно і так жорстоко говориш… Пройшов всього-на-всього місяць, як ми подали заяву до загсу.

— І той місяць я не знав, чи я солом’яний вдівець, чи синя борода.

— Ти міг знати. Та не хотів. Ти зрадів, що знайшовся твій Дракон, і на радощах забув про мене.

— Ревнуєш мене до коня?

— Ні, просто жінки люблять, коли їм більше приділяють уваги.

— У цьому наша фатальна помилка. Якби я менше приділяв тобі уваги, ти так самовпевнено не крутонула б тоді.

— І тепер ти вирішив…

— Я ще нічого не вирішував. Вирішимо удвох.

— З чого ж почнемо?

— З вибачення.

— Хто у кого має просити вибачення?