Розділ «Туди . Муза на одну книжку»

Ходіння Туди і Назад

− О, Антонич. Це справжній Письменник, навіть більше − Письменник-Провидець. Але йому, на жаль, не судилося побувати в Нічгороді. Він помер.

Остання фраза мене вразила. Ні, не те, що Антонич помер. Це я чудово знала. Але ж і я… Наче… Чи ні?

− А я? Хіба я жива? Ну, тобто там, звідки прийшла. Ну, тіло моє, земне, тлінне… Хіба мене не збило авто? Хіба не я лежала розмазана на асфальті? Господи, де ж я?

Дідусь був здивований не менше за мене.

− Ти не мертва, ясна річ. Хіба Метр тобі взагалі нічого не розповів? Ні, це неподобство. Де ж він? Так не можна! Хай негайно йде сюди. Не починатиму ж я з азів. Ти справді геть нічого не розумієш?

Він казав щось іще, але я вже не витримала. Хоч як це соромно, та я розревілася. У мене просто почалася істерика. А ще…

Ще в мене після того, як побачила перед очима своє понівечене тіло, ніби якась полуда з очей спала. Я згадала маму… Господи, хоч де б я була і хоч що б зі мною сталося, але ж вона там геть сама, наодинці з власним горем. Мені стало так боляче. Я тут читала, теревенила, сміялася з Оксентієвих історій і жодного разу про неї не згадала…

Де моя мама? Що з нею? Вона, мабуть, плаче. Що вона відчула, коли довідалася? Так, я не мертва. Моя душа жива, я в іншому світі, мені добре. А що відчуває вона? Бідна моя мама.

Я намагалася пригадати той день перед аварією. Пригадати, коли востаннє бачила маму, що вона говорила, у що була вдягнена… Але нічого не могла згадати. Жах. Я не могла згадати свою маму…

Повернувшись у кабінет, Метр із Камілою побачили не надто приємну картину: дівчина сиділа на підлозі і, обхопивши голову руками, нестримно ридала, а Оксентій марно намагався її заспокоїти.

− Ох, лишенько, що сталося? − жінка зойкнула і вже хотіла бігти на допомогу старому, та він її спинив.

− Ви що, геть нічого їй не казали?! − обурився Оксентій. − Вона вважає, що померла. Це ж неподобство!

− Як померла? − Метр не приховував здивування.

− Так, як можна померти в Реальності. Вона ж іще не розуміє іншого значення, іншого вияву смерті.

− Звісно, не казали. Але ж коли вони приходять, то самі знають про це.

− А вона − не вони. Ти ж сам мені казав, що дівчина особлива.

Метр замислився. Таке сталося вперше. Але чому ж тоді дівчина плакала? Якщо вона взнала, що не мертва, то, навпаки, мала б радіти, адже люди найбільше бояться саме смерті.

Лія їх наче й не помічала. Та коли Метр підійшов до неї й поклав руку на плече, вона, трохи заспокоївшись, підвела на нього очі.

− Люба, не плач. Витри сльози. Ти ж хотіла знати правду? Зараз дізнаєшся.

Дівчина схлипнула, втерлася. Чоловік сів поруч і взяв її за руку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ходіння Туди і Назад» автора Гальянова В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Туди . Муза на одну книжку“ на сторінці 16. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи