Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Мальва Ланда

Серед того галасу і писку вони й не помітили, як на подвір'я зайшла цікава пара — висока вродлива панна і нижчий за неї голомозий грубасик. І тільки вражений скрик панни струсонув ними, і змусив Бумблякевича одірватися від захопливого заняття. З першого погляду він упізнав Адольфину та Цибульку. Серце болісно тьохнуло і застогнало. Адольфина випустила з рук китицю квітів і, трясучись від невимовного збудження, кинулася йому в обійми. Приголомшений Цибулька заметушився, шукаючи підтримки у присутніх, але ніхто йому не прийшов на допомогу. Сестри прикипіли розлюченими очима до Адольфини і Бумблякевича, які обнімалися і виціловувалися, мовби не знати які в них стосунки були досі. Адольфина заливалася сльозами і лопотіла:

— Мій! Мій! Мій! Нарешті! Тільки мій! Коханий! Нікому не віддам!

— Мила моя! — захлинався любов'ю Бумблякевич, ковтаючи слину, сльози і слова, які він досі плекав для Мотрі і Хіврі, а може, й для Мальви, виливаючи усе, що йому наболіло й намарилося, звіряючи вголос таємницю свого серця: — Я так тебе довго шукав!

Чи справді її? Чи справді шукав? Принаймні у ту хвилину йому здавалося, що так — тільки її прагнув усе життя — солодку, п'янку, чарівливу Адольфину.

Сестри не могли отямитися від почутого.

— Ах ти ж коровисько! — шипіла Емілія. — Та як ти смієш!

— А так клялася-божилася! — скреготала зубчиками Лідія.

— А так нас просила, так благала взяти з собою! — дряпала нігтиками стіл Соломія.

— А… А… Адю! — скиглив бухгалтер Цибулька і витирав лопухом спітнілу лисину. — Я теж… я теж… тебе… кохаю…

З будиночка вийшла стара із пляшкою настоянки і, вмить оцінивши ситуацію, першому налила Цибульці.

— Пийте, воно помічне.

Цибулька, цокочучи зубами по келиху, слухняно випив, тіло його пронизав живильний струм.

— Донечки мої кохані, випийте і ви, най вам полегшає.

— О горе нам, горе! — заломлювали руки сестрички, і від їхніх сліз ще буйніше розросталась трава, заплітаючи стеблами їхні ноги, пронизуючи сукні.

Адольфина і Бумблякевич нарешті вгамували свою пристрасть і стояли тепер, оплівши одне одного руками, з невимовно щасливими обличчями і нетутешніми поглядами. Здавалося, уже нічого в світі їх не повинно турбувати, бо тут, на землі, зосталися тільки їхні оболонки, а радісні душі пурхали вгорі з метеликами.

Сестрички випили настоянки, витерли сльози, але легше їм не стало.

— А ти ж нам обіцяла! — проказала Емілія. — Навіщо тільки ми тобі повірили?

— Я? — здивувалася Адольфина з невинним виразом. — Коли це було? Вам обіцяла тільки моя голова, але голова складає усього якусь одну двадцяту частину мого тіла. Чи може одна двадцята частина розписуватися за все тіло? Навіть якщо б моя голова і дотрималася обіцянки, то як же ізвладати з тілом?

— Твоє тіло теж обіцяло, коли ти була Лютецією.

— Ха! Воно само нічого не могло обіцяти, оскільки було позбавлене розуму й органів мовлення. Вам обіцяла голова пана Цибульки. Усі претензії прошу до нього.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мальва Ланда» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 60. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи