Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— В одної особи в хаті.

— Що ж то за особа, коли не секрет?

— Секрет. Це інтимна історія, а я, яко людина лицарських почувань, не можу вам її зрадити. Особа та, до речі, щезла. А коли я вийшов на поріг за нею, то, власне, й дістав по чайникові. І так собі міркую, що ви, яко комісар поліції, мусили б ту справу з'ясувати.

— Але для того я мушу знати, де вас вдарено. Як комісар поліції.

— Гм… Ну добре. Лише як комісарові, я вам відкрию цю таємницю. Я був у такої панночки, що зветься Лютеція.

— А-а, Лютеція? Ну, це мені відомо. Це в мене зафіксовано. А то я вже собі гадав, що ви були десь так, що я не вислідив. Я вже навіть зажурився, що мій апарат скапцанів до решти.

— То вам відомо, що Лютеція щезла?

— Ні, цього я ще не знаю. Цього мені ще не доповіли.

— То вважайте, що я вам доповів.

— Не можу так вважати, бо ви не належите до мого апарату.

— Ну, то впишіть!

— Ге! Не так відразу! Спочатку подайте заяву, що бажаєте допомагати поліції, виберіть псевдо, я вашу заяву розгляну, поставлю печатку, а вже допіру тоді можете писати сигнали.

— Ну-у, це довго, нудно й нецікаво…

— Пане Бумблякевич, я з радою душею взяв би вас до себе на службу. Відчуваю до вас море симпатій. Душевна ви людина. Я віддав би у ваше відання цілу в'язницю. Ви стали б начальником, слава про вас облетіла б усе містечко. Та ба! Закон є закон. За годину призначаю суд, який відбудеться в садку. Лише для вас така честь. Усіх інших судять у темних непривітних приміщеннях. Це пригнічує підсудного настільки, що він, бідолаха, намагається відразу визнати всі свої провини і злочини, аби тільки хутше вибратися звідси. Але суд над вами віщуватиме неабияке задоволення. Я наперед смакую усі його нюанси.

— Це слова справжнього смакоші.

— Як ви тонко мене розумієте! Засудити вас — для мене велика честь і приємність. Я впевнений, що суд винесе для вас справедливий вирок. Вся моя родина з величезним задоволенням споглядатиме за цим священнодійством. Бракуватиме хіба що грецького хору й литаврів. А зараз, пане Бумблякевич, можете використати цю вільну годину, можливо, останню у вашому житті, як вам забажається. Рекомендую прогулянку в саду. Квіти завжди дуже позитивно впливають на самопочуття.

— Дуже вам вдячний, — вклонився Бумблякевич і встав з-за столу. І тут йому спало на думку, що вже й так нема чого втрачати, і згадав про рекомендацію від княгині. — Я маю рекомендаційного листа для пана бургомістра.

— О-о! — відразу загорівся господар. — Чому ж ви мені його не вручили?

— Але ж ви не бургомістр! Мені наказано передати листа до рук власних.

— То вам невідомо, що найясніший цісар доручив мені отримувати і переглядати усю магістратську кореспонденцію? В тому числі й листи до бургомістра.