Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ох, пан Ліндер забули свою папочку на столі! — сполошився лакей. — Який жах! Але, я гадаю, ви не насмілилися зазирати до неї?

— За кого ви мене маєте? — закопилив губу Бумблякевич.

— То був би шкандаль. Бідолашний пан Ліндер настільки заклопотаний роботою!

— Я ж кажу, що не рухав її.

— Ох, як це мило з вашого боку.

Лакей поставив тацю на столі й витанцював геть. Бумблякевич вдихнув запах горохової зупи і, не в змозі зволікати, підсунув до себе тарілку. Він уплів уже половину, коли з'явився пан Ліндер.

— О, зараз пообідаємо, — сказав він, втішено потираючи руки. — Ану-ану, що нам тут наготували? — Та враз його погляд упав на папку, і настрій змінився: — Що я бачу?

— А що саме? — ґречно поцікавився Бумблякевич.

— Що я бачу? Ви посміли торкнутися моєї папки?

— Я її не рухав.

— Як то не рухали? Як то не рухали? Я ж її навмисно залишив на столі і зазначив нігтем ось тут. Бачите? Ось тут, на поверхні стола. Риска — бачите? А зараз папка лежить значно вище цієї риски.

— Може, лакей відсунув, — знизав плечима.

— Ви на лакея не валіть. Це дуже порядний чоловік. Батько родини. Він би ніколи не посмів.

— Смачного.

— Дякую. Я вас піймав на гарячому.

— Зупа й справді гаряча. Але ви хухайте, хухайте.

Пан Ліндер нарешті всівся й занурив ложку в тарілку.

— Ха-ха, так я й думав, що упіймав вас. Так я й думав. Старого лиса не просто обхитрувати. Отак ми й працюємо. Використовуємо кожну можливість.

— Я відразу зрозумів, що маю справу з фахівцем.

— А бачите — підкусило вас до папки залізти!