Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Чоловік закричав і, випустивши із руки бритву, став шукати наосліп умивальника, кленучи все на світі, але Бумблякевич не мав жодного наміру йому помагати. Зірвав із себе покривало і, на ходу витираючи обличчя, вискочив на вулицю.

Далі уже простував, не звертаючи уваги на вивіски й написи, ніде не зупиняючись, аж поки не порівнявся з яткою, що завалена була купою розмаїтого непотребу. Руда товстуля, ховаючись під обтріпаною парасолькою від сонця, торохтіла:

— Мило, ґудзики, нитки! Карти, скельця і шнурки!

Мандрівець зупинився і глянув на ятку — дідько ногу міг зламати, стільки там усього було.

— Якщо у вас є карти, то, може, є і карта?

— У мене є все на світі, — сказала товстуля, пірнула рукою у мотлох і враз видобула обтріпану рурку паперу. — О, маєте!

Це виявилася карта світу.

— А чи не буде у вас карти вашого містечка?

— Я ж казала, що у мене є все.

Вона знову переворушила купу і витягла ще іншу рурку. Бумблякевич розгорнув її і прочитав угорі напис «Карта міста С». Карта нагадувала своєю барвистістю дитячу гру у фішки: підеш сюди — потрапиш до чаклунки, а сюди — в дрімучий ліс. Так само було й тут. Кожен будиночок старанно вималюваний і позначений цифрою, а на другому боці карти можна навіть дізнатися, хто у цьому будиночку живе. Вражало те, що не тільки будиночки красувалися на цій карті, а й паркани, брами, дерева та кущі, навіть бруківка, хоч і мікроскопічна, а на околицях містечка — яруги, пагорби, ліси та болота. На високій горі, оточеній лісом, виднівся замок і хоч до нього не вела жодна з доріг, але карта могла придатися. Все ж таки за нею можна визначити напрям руху, ось і компас намальований.

— Скільки вона коштує?

— П'ятку, — відказала жінка.

Та скільки б вона не коштувала, грошей у Бумблякевича не було. Він обнишпорив кишені і крім хустинки та розкладного ножика більше нічого не знайшов.

— Прошу пані, я не маю грошей. Чи ви б не взяли в мене навзамін цього ножика?

Товстуля позіхнула на весь рот, смачно крякнула і взяла ножика з таким виглядом, ніби робила не знати яку ласку. Покрутила його в пальцях, попробувала кожне лезо на ніготь і поклала зверху на купу.

— Най буде. Карта перша кляса. Тепер таких не друкують.

— Ви хочете сказати, що вона видрукувана давніше?

— Та вже ж, що не вчора. Але то майстри робили, нє? Бачите, як там все файно розмальовано? Як ся добре придивите, зобачите навіть у вікнах людей, а на подвір'ях курей і котів. Люксусова карта. Можна годинами роздивлятися.

— Чи не підкажете, де тут готель?

— Готель? Прошу пана! Та то вам не Львів і навіть не Броди. Де в нас може бути готель?