Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Пийте каву.

— Якби я ковтнув бодай лик тої русалки, то вже б не жив, правда?

— Кава перша кляса. Дати вам до неї бублика?

Бумблякевич зацікавлено подивився у хитрі очі ворожки. Кіт сказав «муррня-а-ау!» і вистрибнув Бумблякевичу на коліна, рука з горнятком смикнулася і кава хлюпнула на кота. Пролунало гучне шипіння, і сморід смаленої ґуми розлився по хаті, ворожка скрикнула, а кіт звалився на підлогу і засмикався у корчах. Бумблякевич вихлюпнув решту кави на обрус — тканина задиміла.

— Ах ти ж, стерво! — гукнув до ворожки, але та вже зникла за дверима сусіднього покою.

Сморід вигнав його на двір. Вдихнув жадібно свіжого повітря і рушив далі. Не пройшов і сотні кроків, як побачив ще одну вивіску з написом «Фризієрня»[80] і вирізаним з дикти вусатим перукарем, що в одній руці тримав ножиці, а в другій гребінця. Такий самий, але живий перукар, сидів на порозі і нудьгуючими очима стежив за прибульцем.

— Голимо, стрижемо, обтинаємо, — проторохтів перукар.

— Що саме обтинаєте?

— Все. Нігті, кігті, крила.

— Я не янгол — крил не маю.

— З крилами бувають не тільки янголи, а й слуги Люципера, — весело розсміявся перукар. — Мені здається вас пора поголити.

— Але я не маю, чим заплатити.

— Бог заплатить, — сказав перукар, встаючи і припрошуючи всередину.

Бумблякевич ледь повагався, але, провівши долонею по щетині, скорився. Перше, що йому кинулося в очі, це незвичайна чистота без жодного пасемця волосся на підлозі, як то зазвичай бува в перукарнях. Господар посадив його у бігунове крісло навпроти овального дзеркала. Попід дзеркалом на столику стояли пляшечки з парфумами, всі до одної повні, невживані.

Перукар зав'язав йому на підборідді біле покривало і заходився колотити піну у маленькому горняткові.

— Здалека-сьте до нас примандрували?

— Важко сказати. Чи нема у вас часом мапи?

— Мавпи?

— Мапи! Карти!

— Не граю в карти.