Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Проковтнув слину і посунув далі. Йшов уже спокійніше, не озираючись, як звик ходити по вуличках, які зоставив у Львові. А проте вулиця незнайомого міста дечим відрізнялася від тих, до яких звик. Не бачив ще жодного авта, зате траплялися брички. Не було телеграфних стовпів, зате стояли металеві ліхтарі. На дахах не побачив жодної антени, з вікон не долинало ані звуку радіо чи телевізії. Просто серед вулиці сновигали кури й гуси, окремі гусаки намагалися вщипнути за штанину.

Побіля хат бачив людей, що поралися хто в садку, а хто на грядці. Рухи їхні були сонливі й не поквапні. Погляди, сповнені апатії, вділяли дуже скупу увагу чужинцеві, а за мить знову відверталися і занурювалися в себе. Незвичним було їхнє старосвітське вбрання — сукні до п'ят і білі чепці на головах у жінок, наваксовані вуса, що стирчали, мов стріли, і довге волосся у чоловіків.

Бумблякевич з цікавістю розглядав кожен будиночок, відзначаючи занедбаність і в цій залюдненій частині міста. На багатьох дахах посеред облущеної черепиці зеленіли кущики й молоді деревця. В око впала йому кольорова вивіска на присадкуватому будиночку з написом «Ворожка. Скидаю вроки, повертаю радість кохання». У вікні сиділа стара розпатлана бабера з чорним котом на шиї і смалила люльку.

— Прошу пана, самотність, мов біла стеля нависла над вами, — прошамкотіла стара.

Бумблякевич стрепенувся, мов ужалений — це нагадувало рядки з поезії Мальви: «Самотність, мов біла стеля, в якій загубився погляд…»

— Що? Що ви сказали? — підступив до вікна.

— Можу сказати, що з вами було, що є і що буде. Заходьте, наллю вам кави.

Мов під гіпнозом увійшов до хати і опинився в сірому напівтемному покої. Всюди висіли пучки зілля, коріння, роги, вінки цибулі і часнику, крила кажана й засушені гадюки та жаби. Звичний відьмацький інтер'єр, знаний з безлічі книжок. А проте складалося враження, що всі ці оздоби з'явилися зовсім недавно і у великому поспіху чіплялися на стіни.

— Сідайте, прошу пана, — припросила стара і налила у горнятко каву. — Шукаєте те, що неможливо знайти?

— Наразі шукаю готель.

— Готель? У нашому забутому Богом місті? Можете заночувати в мене. Багато не візьму.

Кіт зіскочив зі старої на підлогу й почав тертися до ніг гостя.

— Я маю домовлено про безкоштовну ночівлю.

— Пийте каву. Такого не буває. Ніц забездурно. Чому вам не засмакувала русалка?

— Звідки ви знаєте про русалку?

— Я знаю все.

— Я тільки взяв її до вуст і відразу виплюнув.

— Чому ви її не ковтнули? Пийте каву.

Бумблякевич узяв горнятко, підніс до вуст, але спинився.

— Стривайте, чому це вас так цікавить?