Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— А ваш чоловік — гражданин Цибулька В. В.?

— Та-а-ак…

— Случилось нещастя. Ваш муж попав у дорожньо-транспортний нещасний случай, в результаті которого був проізведьон наїзд трамвая на вашого мужа, в результаті чого вашого мужа було травмовано, в результаті чого він позбувся нижніх конечностів і цього… коротше голови… Так шо він щас у морзі. Но це ше не кінець, а зовсім наоборіт, потому що у вашого мужа, то-їсть у тіла вашого мужа пропала голова. Хтось украв, неясно з якою ціллю. Може, для колекції, може, на пам'ять про наше історичне місто. Но в то же врем'я пропало і тіло. Тільки вже не вашого мужа, а зовсім якоїсь непонятно гражданки молодого возрасту, котору знайдено було уже без голови. І в такому безголовому состоянії доставлено в морг. Може, це зробили її родичі, нелегально і вночі, і по ошибці прихватили голову вашого мужа, за шо ми также скорбим і приносим разом з трамвайно-автобусним управлінням свої соболізнування, за шо й пробачте, но мені пора. А до вечора довжні ви трупа забрати. Так шо досвіданя.

Міліціонер увесь цей час намагався надати своїй фізії якомога скорботнішого вигляду, але запах пива і вінегрету, який він видихав на Цибульку, свідчив, що це для нього надто важке завдання. Зрештою, так само як і для Цибульки — мусив аж закусити нижню губу, щоб не пирхнути сміхом. На прощання міліціонер сказав:

— Міжду прочим, я значала подумав, шо ви його доч, тоїсть трупа, а ви оказуїться жена, в чому і поздоровляю, тоїсть імєя ввіду, вашу внєшность юних лєт.

Цибулька зачинив двері і станцював танок живота:

— Ля-ля! Я трупа доч! Ля-ля! Я доч! Я женщина! Тепер я баба, не козак!

Новий дзвінок у двері подіяв на нього, мов крижана вода. Що таке? Хто це може бути? Не дай Боже Манюся. Вона, побачивши незнайому — даму, — ще чого доброго кинеться видряпувати очі. Але ні, Манюся дзвонить не так.

Відчинив двері й побачив незнайомця у сірому плащі й сірому широкому капелюсі. Незнайомець мовчки вийняв з кишені червону книжечку і розгорнув її перед очима остовпілого Цибульки: «Капітан Тягны-Рядно». Саме через «ы».

— Дозволите зайти? — спитав капітан і, не чекаючи згоди, зайшов усередину.

Цибулька відчув, що у нього трусяться руки. Капітан зміряв його насмішкуватим поглядом, поцмокав, покивав головою і сказав:

— Кого ж це ви, громадянин Цибулька, вирішили довкола пальця обвести, га?

Серце Цибульки провалилося в нетрі глибокі, долоні спітніли, а в роті пересохло. Капітан увійшов до покою, відчинив бар і видобув пляшечку коньяку.

— По сто грам? — спитав, мабуть, із ввічливості й, наповнивши два келишки, випив з обидвох. — Думаєте органи надути? Не вийде. Ми завше на сторожі. І нікому не віддамо наших завоювань. Ваш маскарад тільки усугубить справу. Попереджую: добровільне зізнання пом'якшить провину.

— Але… але в чому я маю зізнаватися?

— В тому, що викрали труп невідомої жінки.

— Я! — пополотнів Цибулька.

— Ви! З моргу. А тепер вирішили вдавати із себе даму. По-моєму, це просто збочення.

— Але ж я загинув! Мене нема! Щойно тут був міліціонер і вручив ось довідку, що громадянина Цибульку збив трамвай. «Видача трупа з 10 до 18. Обід з 13 до 15»…

— Можете цею довідкою підтертися. Я хочу, щоб ви мені відповіли одне: труп вищезгаданої жінки при вас?