Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Веселощі й сміх панували за столами, гості радісно гомоніли, співали й обнімалися. Міля підливала гостеві вино, а Дана пальчиками вкладала йому до писка м'ясо.

— Нє-е, — хитав головою Бумблякевич, — ще на таких поминках я не був, аби так весело гуляли.

— А чого ж не гуляти? Чого ж не гуляти? — сміялася Дана. — Ви тільки гляньте на нашу Мілю! Це ж сік із медом, вино з молоком, пиво з горілкою! І таке щастя мало би пропадати? За таким-во одороблом? — і показала пальцем на якогось п'яничку, що сидів у кутку і посоловілими очима сумно дивися на забаву.

— То він був такий самий п'яниця? — спитав Бумблякевич.

— Та це ж бо він і є.

— Ви хочете сказати, що то її чоловік?

— Авжеж, мій горобчику, — притулилася до нього Міля.

— Це мій покійний чоловік. Пішла-м до магістрату, розказала про свою біду, і виписали мені документ, що я вже вдова, а він небіжчик. Лишилося тільки поховати. Що ми й зробили. Могилка чекає на нього. А сам він уже поза законом. Будь-хто може йому дати гальбою по голові, і нічого йому за теє не буде. Бо його нема в паперах, а отже нема і при житті.

— А що буде, коли він припреться до хати?

— Хай тільки спробує. Між іншим, коли маєте охоту, то прошу дуже — визволіть свої інстинкти!

— А то які саме?

— Інстинкт убивці! — сказала Міля. — Він дрімає в кожній людині. Але страх заважає йому вигулькнути і виявити себе. Ви ж бо можете нічого не боятися. Ну признайтеся, невже ви у думках нікого не вбивали?

— Гм… та було…

— А видите? Маєте чудову можливість утілити в життя свою найпотаємнішу мрію і когось нарешті закатрупити. Маю на думці мого колишнього мужа-пияка.

Бумблякевич був здивований цією пропозицією і навіть на хвильку замислився, чи справді вбивство належить до його найпотаємніших мрій, та врешті струснув з голови підступні думки.

— Та облишмо це чуперадло, — засміялася вдовичка. — Ось ліпше розкажіть нам, що там у Львові чувати. Кажуть, наш татусько цісар до вас приїжджав і навіть по-нашому кілька слів виголосив, а його жінка іно по-німецькому. Така вперта. Чи ви бачили найяснішого нашого цісаря?

— Бачив, як ото вас бачу. Бо знаєте, я при магістраті працюю, то ми його всюди супроводжували. Від ранку до вечора. Зокрема на мені лежав обов'язок організувати для цісаря і його почту харчування.

— Справді? І що ж бо їдять найясніший цісар?

— Уранці він звик пити білу каву з віденською булочкою. В полуднє їсть легеньку зупку. То може бути курячий росолик або яринова зупка з дрібненькою локшиною. На обід йому подавали переважно мелене м'яско у вигляді паштету або шницелька з бульбочкою. До цього завше салатка з різної мізерії, скроплена олійкою. Потім — черга на вишневий пиріг або запіканку з рижу і яблук. А ввечері він п'є зелену гарбату з цинамоновим рогаликом.

— І ніяких фазанів, запечених дроздів, вуджених жайворонків? — здивувалася Дана.