Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

У цей самий час Цибулька лежав тихенько, як мишка, і роздумував про ситуацію, в яку зненацька потрапив. Перед Манюсею, котра ніколи не вирізнялася розумом, він відбрехався, але що скаже на роботі? Це ж скандал. Ну, та дідько з ним, роботу можна поміняти, прізвище й ім'я теж, і почати зовсім нове життя. Але як же бути з цим тілом? Чи й далі йому вдавати із себе мужчину, чи стати відтепер повноцінною жінкою? Манюся, коли дізнається, здуріє. Вона така ревнива, що готова на все. А діти? Хто він тепер для них? Батько чи тітка?..

Цибулька виставив вуха і прислухався, але в хаті було тихо. Може, й Манюся пішла вже? А якщо подумати, то на біса йому ця дурепа здалася? Адже він тепер не хлоп. Він і Манюсі уже ні до чого.

Цибулька накинув на себе халат і висунув голову в кухню. Манюся зірвалася з ослінчика.

— Ти вже встав? Зараз подам сніданок.

— Я в душ, — буркнув Цибулька і хутенько чкурнув до лазнички.

Тут він роздягнувся і став голий перед дзеркалом. Побачив таке тіло, якого ніколи в житті іще бачити йому не доводилось. І єдине, що сюди не пасувало, — кругла й лиса голова самого Цибульки.

— Еге-ге… дівчинка з мене те, що треба. Оце б поголитися та якого-небудь шиньйончика — лисину приховати — і всі хлопчики наші.

Він викручувався і так, і сяк: то руку підніме, то ногу, то вперед нагнеться, то назад. Треба докладно вивчити своє тіло. Я мушу знати, де в мене що. Аби потім не було непорозумінь. Руки його ласо погладили пишні перса. Відразу ж відчув тремт у всьому тілі. Тіло вимагало кохання. Але з ким?

У цей мент пролунав одчайний вереск:

— А-а-а-а! Дуську! Хто там з тобою у ванні?! Ти привів любовницю! Дуську! Негайно відкривай!

— Яка любовниця? Ти що? — залопотів Цибулька і хутенько вдягнув халата.

— Я все бачила! Там гола жінка! Чим ви там займаєтесь?

Двері до лазнички були зачинені, але внизу в дверях зяяла широка щілина для вентиляції, Манюся лягла на підлогу і намагалася втиснути голову в щілину. Заняття це було безнадійне, вона важко сопіла і скавуліла, не перестаючи на всі заставки лаяти нахабну панночку.

— Манюсю! — пробував її заспокоїти Цибулька. — Ми нічим… ой!.. я нічим не займаюсь! Я тут один! Тобі привиділося!

— Не бреши! Кого ти привів? Де ти її взяв? Дамочка! Дамочка! Як ви посміли совращати мого чоловіка?! У нього діти! Гражданка!.. Дуську! Чому вона мовчить? Ах ти, шльондра! Прастітутка нещасна! Су-у-ука!

Я й не знав, подумав Цибулька, що у моєї дружини такий словниковий запас. Він сів на край ванни і скрушно зіткнув: все, тепер вона мене покине.

— Дуську! Все! Я тебе покидаю!

А, може, це й на краще?

— Я спаковую чамайдани! Я заберу наших дорогих пупсиків!

Ну і що? Його вже нічим не схвилюєш. Головне — він живий. А міг бути в могилі. Дурнувата Манька, що вона тямить?