Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Цибулька розчахнув вікно й жваво вистрибнув на вулицю.

Темніла волога ніч. Сліпали ліхтарі, стогнали в оргазмі коти, булькотіли ринви. Бухгалтер Цибулька опинився перед дверима своєї квартири, де вони мешкали разом з дітьми і тестьовою, діти мусили в таку пору спати, а тестьова, на щастя, поїхала на води.

Підняв на камізельці комір і, як міг, прикрив груди й шию. Тепер можна легенько подзвонити. Довго нічого не було чути. Аж ось за дверима пролунав рідний голосочок:

— Хто там?

— Це я, Манюсю! Твій Дусько!

Двері милостиво розчинилися, і з'явилася розпатлана й заспана мармиза пані Цибулькової:

— Ага! Явився! Де ж це ми пропадали? Де ж це ми загуляли? О-о, та в нас піньжачок пірваний! І сорочечки нема! Страхіття! А що це у нас зі штанцями? Це що за лахмани, га?

Манюся вхопила за руку свій скарб і втягла його в хату. Тут, при світлі, побачила те, що ховали від неї потемки.

— Дуську! Що з тобою сталося?! Де твій благородний живіт? Де твоя гордість?

Цибулька лише розводив руками, але в його голові потихеньку починала народжуватися рятівна ідея.

— Маню, заспокойся. Зараз усе поясню. Зі мною таке сталося! Таке сталося! Я попав у руки гангстерів.

— Що? Не жартуй!

— Я не жартую!

— Не жартуй!

— Я не жартую!

— А що в тебе за пазухою?

— Це… це…

— Дуську, забери руки! Я мушу знати, що в тебе за пазухою!

— Маню, дай мені спокій! Це не твоє діло!

— Не моє діло?! — наїжачилась пані Цибулькова. — Я — мати твоїх дітей — не маю права знати, що в мого чоловіка за пазухою? О горе! Все — я пакую чамайдани і йду геть! Я йду світ за очі з нашими дорогими пупсиками!