Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— То це була вона? Та панна з попелястим волоссям!

— Так, то була Мальва. Терпіти її не можу.

— Але чому?

— Бридка. Ти просто її не знаєш. Вона жахливо гонориста. Не знаю, за що її любить княгиня. Поводиться так, наче не знати якого роду.

— То вона сьогодні в Купчаків?

— А тобі аж кортить туди! — цвиркнула Фрузя.

— Я ж тобі кажу, що мене цікавить Мальва як поетеса.

— То ти мусиш аж туди бігти? Зачекай, коли вона прийде до княгині. Вона тут часто буває.

Бумблякевич відчув, як у ньому починає наростати лють. Фрузина шийка манила все дужче і дужче. Напевно, Фрузя помітила цей його погляд, бо раптом встала і пересіла на ліжко.

— Коханий! — потяглася вона. — Обіцяй, що не обдуриш і одружишся зі мною. Тоді я теж обіцяю, що триматиму в таємниці історію з однорогом. А зараз навіть особисто відпроваджу тебе до Купчаків. Ти не бійся. Я тобі буду вірною дружиною. А ті Купчаківни — білоручки. Вони навіть шкарпеток не зацерують.

— Навіщо це їм, коли мають слуг.

— Вони мають. А ти звідки візьмеш? На шию їм сядеш? Не думаю, що генерал буде втішений такою перспективою.

Можливо, вона й мала рацію, однак визнати цього він не хотів. Зараз йому ніщо не зашкодить дати обіцянку. А там — побачимо.

— Гаразд, я обіцяю з тобою одружитися. А тепер ходімо до Купчаків. Тільки умова — коли прийдемо до них, щоб не втручалася в розмову.

— Ах, Бумблику! — втішилася Фрузя. — Який ти милий! А щоб я заспокоїлася, то благаю тебе — побумбляй мене!

Фрузя впала на ліжко і задерла сукню. Під сподом була гола. Бумблякевич мав нещасний вигляд.

— Але в нас нема часу! Мусимо негайно йти!

— Коханий! Якщо захочеш, аби я тебе зоставила з тими панночками на самоті, мусиш побумбляти. Аби я була певна, що тобі не спаде на думку побумбляти також їх. Ну? Ходи сюди, хом'ячечку мій! Мій борсучочечку!

— Але…

— Скоріше зачнеш — скоріше закінчиш. Вперед!