Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Але чому саме Мальву?

— Мальва знає те потаємне місце, де вони сховані.

— Але чому так спішно?

— Тому що сьогодні на світанку княгиня отримала тривожну вістку. Ми не знаємо деталей, бо нас у це не посвячували. Але зі всього видно, що справа надто серйозна.

— І далеко це?

— Досить далеко. Вона полетіла на повітряній кулі.

— Не може бути!

— Чому ви так дивуєтесь? Повітряною кулею не так уже й важко керувати. Вона не раз літала в усі кінці нашої неозорої сміттярки. Та, зрештою, полетіла не сама, а з нашим магістром.

— І довго вони збираються там пробути?

— Ні, але все буде залежати від ситуації. Той замок знаходиться в якійсь чудній місцині. Там ціле містечко самих вар'ятів… Ми ще ніколи там не бували, але хтось нам розповідав, що краще туди не потрапляти. Хоча Мальва й дослідила, буцім наші предки прийшли колись саме звідти і заселили сміттярку, ми у це мало віримо, адже ми не схожі на вар'ятів, правда?

— Якщо там знаходиться родовий замок Шруботягів, то нічого дивного, що ваші предки прийшли саме звідти.

— Але нам це не подобається. Ще чого доброго звідти знову посунуть до нас якісь диваки. Про них розповідають, що вони жахливо відсталі, некультурні й запущені. Ні, краще триматися на відстані. Ми мусимо плекати свої традиції і наш стиль життя.

У саду аж дзвеніло від щебету птахів, і всі вони були казкових кольорів. Із гущавини листя раз по раз висувалися голівки небачених тваринок, спалахували чиїсь цікаві очі, щось там шаруділо і мотлошилося, наче б хтось підслуховував їхню розмову.

— Ви не сумуйте, — сказала Мотря, — якщо залишитесь у нас, то ми вам скрасимо очікування Мальви. З нами ви не знудитесь.

— Я в цьому й не сумніваюсь.

— Пане Бумблякевич, — звернулась Хівря, — ми тут із Мотрею засперечалися, одружений ви чи парубок?

Обидві тепер просто їли його очима, і від цих поглядів робилося ніяково. Що їм до його минулого?.. Хоча, може, вони мають до нього якийсь спеціальний інтерес? Якісь серйозні наміри? Генеральські доньки!

— Шановні панни… — почав здалеку. — Я б не хотів…

— Одружений! — скрикнула Мотря.

— Тобто, не хотів би отак ні сіло ні впало розкривати вам свою душу…