Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— М-м… так собі… Я тільки-но й з'їв два кавальчики.

— Щоб ти знав, що це не було серце однорога, а звичайне свиняче.

— А куди ділося однорогове серце?

— Його з'їв князь, адже то був незвичайний одноріг.

— Для чого ж тоді була ота вся кумедія? Навіщо мені Джавала підказав узяти собі те серце?

— То все для гостей. Ну, і щоб тебе пошанувати. Хоч ти його й не вполював.

Серце Бумблякевича захололо.

— Кого не вполював?

— Однорога.

— А тобі звідки відомо, вполював я чи ні?

— Я чула розмову між Джавалою і князем. З грудей однорога витягли кулю. Але то була княжа куля, а не твоя. Ще одна куля була в стегні, належала вона Джавалі.

Йому стало страшенно соромно. Але тільки на секунду. Бо відразу потому подумав, що все це може виглядати не обов'язково на зумисний обман, а на звичайну помилку. Міг він помилитися? Міг. Думав, що його куля пробила груди, а то, бач, княжа. Буває.

— Ну, і що вони вирішили?

— Князь сказав, що ти міг схибити якраз тоді, коли саме він поцілив звіра. От ти й подумав, що забив однорога. Але однаково ти герой, бо ж усі бачили, як ти мчав на ньому верхи. Але серце таки підмінили, бо забив однорога князь. Можеш не боятися, вони зберігатимуть це в таємниці.

— Гарна мені таємниця, яка відома покоївці, — буркнув Бумблякевич.

— А мені який сенс її зраджувати? — стенула плечима. — Нема жодної причини. Хіба… хіба що ти подаси таку причину.

Бумблякевич закусив губу.

— Тепер ти будеш мене шантажувати, так?

— Як ти міг подумати, наче я на таке здатна? Я просто кохаю тебе. Без пам'яти. А це означає, що пам'ять можна в якісь хвилини втратити. Розумієш?

— Дурний би не второпав. Але не думай, що тобі вдасться тримати мене під пантофлею.