Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— А що?! Коли б це від вас залежало, то кого б ви порятували? З тих семи, розстріляних 27 жовтня?

Це було так несподівано, що Бумблякевич не відразу второпав, про що мова, а коли дійшло до нього це підступне і їдке запитання, то зрозумів, що вскочив у халепу. На сто відсотків певним не був, що стоїть перед ним Семенко. А назвавши будь-кого іншого, міг образити нового знайомого.

— Гадаю ті, хто готував вашу втечу не день і не два розмірковували, на кого саме має впасти вибір. А ви хочете, аби я отак просто з мосту, назвав одного з семи? — відповідав ухильно, відтягуючи час.

— Хочете мене запевнити, що ви облишили вираховувати, з ким маєте справу? Та б'юсь у заклад, що ви тільки тим і займалися впродовж нашої розмови.

Хіба ні? І рух вашої думки прозорий для мене, як княжі фіранки. Я навіть скажу, як ви думали. У фінал вийшло тільки два імені. Решта п'ятеро відпали відразу. Йогансен і Семенко, правда? Два найвідоміші і найперспективніші. Але коли вибирати з-поміж них двох, то шальки схиляються у бік першого. Бо що чекати від Семенка в майбутньому? Ще кілька томів віршів? А от від Йогансена можна дочекатися великої прози. Чи я не маю рації?

Бумблякевич кивнув.

— Ви не Йогансен.

— Ні. І знаєте, чому? Його викреслили одним із перших.

— Не може бути!

— А так, так! Нехай стане вам відомо, що Майк був невиліковно хворим, йому залишилося жити лічені роки. А може, навіть і не роки. Це жорстоко, я знаю, але іншого виходу не було. Тим часом Ванченко і Штангей закроювалися на дуже серйозних прозаїків. А Лебідь? Це поет від Бога. До речі, кращий за Йогансена.

— Справді?

Замість відповіді Пупс став читати вірша:

Надходить пора для дрімотливих вихудлих айстр,

коли припадає імла до останків медового літа,

до лип насторожених, блудних осик і до нас,

аби хоч у кутиках вуст крадькома засиніти;

пора, коли пахнуть городи аж дух забива,

й стерня молода під ногами дзвенить і стріляє росою,

мов жінка уранці — розпатлана сиза трава

вклякає і жалібно скиглить обабіч доріг за косою;