Весь час, поки Транквіліон деклямував, він повторював за ним подумки кожне слово. Та щойно вірш закінчився, як Пупс знову прибрав того незворушного вигляду, за яким важко було розгадати, що в цей час у душі його коїться.
— Навіть не намагайтеся!..
— Ну, що ж тоді я запитаю в княгині. Вона ж таки повинна знати, хто ви насправді.
— Помиляєтесь. Це знав тільки покійний князь, який власне і сплянував мою втечу. А коли я кажу, що хочу підкласти вибухівку, то не для того, аби знищити, а щоби з тих самих цеглин скласти іншу будівлю. Себто на вершині не повинно бути місця для дутих авторитетів. Мусить відбутися переоцінка вартостей… Деколи я маю таке враження, що більша частина нашої літератури — це суцільне сюсюкання і загравання з народом. Народ хоче квашених огірків, а йому підкидають цукерочки. Народ хоче, аби йому дали по писку, а його пестять, мов малюка. Народ хоче, щоб його тицьнули носом у лайно, а його тицяють у пелюстки. І народ поволі дитиніє. Йому починає здаватися, що й справді уся його приваба — це дитяча безпосередність, лагідність, пісенність. І він, мов юродивий, починає спочатку розцяцьковувати квіточками піч, потім і цілу хату, вбирається в квітчасту одіж і співає квітчасті пісні. Я не знаю більш збабілого народу, ніж наш.
— А як же козаки?
— Козаки — це колишні половці. Себто, зовсім інша раса. Так, це українці, але найвищої касти. Вони й антропологічно дуже відрізняються від нас. Я маю на увазі козаків з діда-прадіда.
— То ви вважаєте, що половці не були тюрками?
— Якими тюрками? Побійтеся Бога! Чистої води європейці. Половчанки славилися незвичайною вродою, а їхні описи далекі від описів азіяток. Навіть половецькі могили і половецькі легенди оспівані нашим народом: Савур — могила, євшан-зілля. Де ви бачили, аби хтось оспівував ворога? Та й у «Слові о полку Ігоревім» автор ніде не сипле прокльонів на голови половців, а змальовує їх з такою повагою, що і русичів. Половці мали, як і козаки, малиновий стяг, білі хоругви. Половці були нехрещені, а тому автор їх називає «поганами», «дітьми бісовими», але не більше. Араби описували половців так: високі, світловолосі, носи прямі, вуста повні, вуса підковою, на голові чуб, очі великі — сірі або сині, зрідка — карі. Хіба це опис монголоїдів? У Северина Сапіги у книзі «Мандрівка довкола борщу» є цілий розділ, присвячений доказам того, що скити, половці й козаки — це одне й те ж.
Бумблякевич узяв до рук книгу Северина Сапіги й розгорнув її при самому кінці, де довгими рядами йшли половецькі імена.
— Зверніть увагу, — сказав Пупс, — як багато імен має закінчення на «ак». Бабак, Варнак, Гірчак, Гончак, Кончак, Гром'як, Гущак, Дончак, Друшляк, Коб'як, Кобеняк, Гзак, Козак, Коршак, Купчак, Бумбляк…
— Бумбляк! — зойкнув Бумблякевич.
— О, бачите! Можете пишатися — у вас половецьке походження.
— Боже мій, а я стільки мучився із цим прізвищем! Мені здавалося, що це якась лайка, щось непристойне. І тільки тут, на сміттярці, ім'я моє очистилося. Спочатку в устах княгині, а тепер і в цій книзі.
— Пане Бумблякевич, ваше прізвище зустрічається і в козацьких реєстрах. Був такий полковник Бумблякевич. Уславився тим, що розбив москалів на Ворсклі. Понадто — був схожий на вас! Зросту, правда, вищого, але теж у тілі й голомозий. Гнув у руках підкови, п'ястуком міг убити хоч бичка, а хоч москаля.
— Я давно підозрював, що я не простий собі чоловік. Щось у мені завше було таке, що вивищувало над іншими. Але життя затовкло так, що з мене вийшла сіра і непримітна особа.
— А, до речі, яке ваше ім'я?
— Кличте мене Бумблякевич.
— То я маю до вас звертатися на прізвище?
— Моє ім'я така ж бздура[61], як і ваше. Одна лише різниця, що ви своє самі вибрали, а мені дано воно від народження. Я завше соромився його. Особливо в школі, коли почали вивчати Котляревського. З мене кепкували, насміхалися, і я зненавидів його. А згодом просто вирішив забути. І якось уже звиклося, що перетворився я на Бумблякевича без роду й імени. І так мені найліпше.
На хвилю обоє замовкли. В тиші чути було тільки ліниве цокання дзиґаря. І тут пролунав сміх. Сміявся Транквіліон, і в очах його танцювали бісики:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мальва Ланда» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 46. Приємного читання.