Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Пупс наморщив чоло, щось промурмотів і став деклямувати:

Я в день той по місту, мов привид блукав,

Із пам'яті здерши кору,

ім'я твоє згіркле у роті жував,

Неначе печінку сиру.

Було те ім'я, мов п'янливе вино,

Воно моя сіль і мій хліб.

Я брів і дивився в закрите вікно,

Як дивиться мертвий у гріб.

Був день без'язиким, був сірим той день,

Неначе протерті штани.

Поніс мене вітер із листям вишень

І десь між будинків зронив.

Ти бачиш з вікна, як я гірко сміюсь,

Підкравшись з-за рогу тихцем.

О, прийде не раз ще до тебе Ісус

З моїм посмутнілим лицем.

— Ви — Михайль! — вигукнув тремтячим голосом Бумблякевич.

— Дайте спокій, — відмахнувся Пупс. — Це зараз не має жодного значення. Я тільки хочу сказати, що тепер чомусь мені багнеться всю цю поезію зґвалтувати, притому найбрутальнішим чином. Саме тепер, коли я припинив усі свої сексуальні поривання через похилий вік, мені багнеться чинити сексуальні надуживання на папері. В прозі це проявляється в диких сценах мордування і ґвалту. Я не можу писати цнотливо. Я задихаюся в усталених нормах української літератури. Мені хочеться підкласти під неї вибухівку, аби вся ця нефоремна споруда злетіла в повітря, і побудувати новий палац.

— Стривайте… ваші погляди мені добре знайомі… Вони близькі до тих, які висловлював Михайль Семенко. Признайтеся — це ви! І оце рідкісне слівце «багнеться»: «у ночі безмісячні темні самотні осінні замислені ночі… мені багнесь заплющити очі щоб тихо і мовчки страждати». Або вірш «Кондуктор»: