Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Саме так, — відказав гонорово пан Зеньо і, прискіпливо ковзнувши по статурі Бумблякевича, додав: — Защепніть сорочку, підсмикніть штани і витріть чоло, бо з вас піт уже дзюрком тече. Мешти знову запилюжилися.

— Щойно їх чистив, — стенув плечима Бумблякевич і, плюнувши по черзі на кожен мешт, витер їх до штанів.

Пан Зеньо похитав головою:

— Тілько бруд розпацькали. Плюньте ще.

Бумблякевич плямкнув сухо і зітхнув:

— Слини вже нема… Така спека…

Пан Зеньо спритно цвиркнув слиною, і на обох мештах Бумблякевича закрасувалося два білих пінистих острівці. Але витирати чужу слину до своїх власних штанів не мав бажання, тому витер мешти клаптем газети.

Пан Зеньо кивнув, надувся, мов индик, випнув уперед живота і вдарив до дверей залізним калачем. За дверима почулося човгання, дзеленчання ланцюжка, а потім чийсь хрипкий голос викашляв:

— Хто?

— Пан Зеньо, власною персоною.

Двері прочинилися в сутінь, десь збоку сіріла суха постать, але оскільки пан Зеньо пройшов попри неї без жодного пошанівку, то й Бумблякевич не звернув уваги, що то за чоловік. Із коридору вийшли вони до покою, заставленого книжковими полицями. Той самий голос за спиною сказав:

— Прошу сідати. Пан магістр підрізають троянди.

В тиші, що запанувала в покої, лунало якесь тихе хлюпотіння, плюскіт і гомін води, котра мовби текла попід самою підлогою.

— Що це? — спитав Бумблякевич.

— Полтва. Під нами тече Полтва.

Бумблякевич підійшов до полиць і ковзнув очима по книгах: «Стратегія і тактика партизанської боротьби в умовах совєтської системи», «Підручник підпільника», «Довідник з вибухових речовин», «Змайструй сам», «Життя в бункері», «Історія УПА», «Книга народного умільця», «Проблема зброї в запіллі». Автором усіх цих книг значився д-р Мирон Джавала.

Бумблякевич розгорнув одну-другу і з подивом побачив, що видані вони не десь за кордоном, а таки тут: Львів, видавництво «Машінґвер»[51].

— Фантастика! — не втримався. — То ви й видавництво своє маєте?

— Аякже! Колись давно вивезли на сміттярку старі друкарські верстати і шрифти. От ми їх почистили, відладнали — працюють як годинники. Маємо тут свою папірню, видаємо газети і часописи. Одне слово — усе як у людей… Ага, ось і пан магістр! Моє шанування, мої ґратуляції!

До покою швидким і рішучим кроком увійшов високий чоловік середнього віку. Бумблякевич впився в нього очима і не міг зрозуміти, навіщо пан Зеньо здурив, наче б магістрові за сімдесят, коли на вигляд він тягне ледве на сороківку.