Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Як?

— Уже не пам'ятаю.

Та видно було, що обманює. Пам'ятала, але з якихось причин не хотіла сказати.

— А що було далі?

— Далі… Вона якось так зиркнула на мене, і я зрозуміла, що вона дуже перелякана… Я впевнена, що не помилилася. То була Мальва.

— Ви розмовляли?

— Де там… втікла від мене… Схопила свій лантух і так чкурнула, ніби мала щонайбільше сороківку.

— Чому вона так зробила, як ви гадаєте?

— Думаю, тому, що сама мене не впізнала. А боялася… Боялася, що хтось у ній розпізнає Мальву Ланду.

— Чого саме вона боялася?

— Її в сорок четвертому хтіли арештувати… Якраз знаходилася в друці її друга книжечка… А тут до Львова прийшли совіти…

— Друга книжечка? — аж затремтів Бумблякевич.

— Так… Що тут дивного? Писала вона мало, але писала… Одним словом, у другій книжечці знайшлося трохи політичних віршів… Весь наклад було арештовано і знищено. НКВД шукало авторку. Але не змогло знайти… З німцями чимало наших виїхало на Захід. Просто щоби врятувати життя. Ми думали, що й Мальва емігрувала…

— Хто — ми?

— Ми — це ті літератори, котрі лишилися… Потім дуже шкодували, що не втекли. Бо всіх нас пересадили. Через те ніхто й рядочка не хоче видрукувати з наших писань. Вмираємо в забутті, нікому не потрібні…

— Але тепер час змінився… Я поговорю… в мене є знайомі по редакціях…

— Ну-ну, поговоріть… По війні мене не раз допитували про Мальву… Але я не видала їм справжнього прізвища… Інші його просто не знали, то й видати не могли.

— А звідки знали ви?

— Я знала, бо вчилася з нею в гімназії.

— Чому ж тоді вона не захотіла до вас признатися?