Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

На серце мені наступите.

Нині ми розлучаємось

На відстані. Німо й тихо

Станете власне мовчання,

Наче обруч, котити.

А я мовчати не зможу,

Буду в осінні днини,

Спиняючи перехожих,

Питати, котра година.

Осінь і ваше обличчя…

Листя зів'яле зідхання…

О, не підходьте ближче —

На віддалі глибше кохання.

Зате з'явилися поезії розпачу. Разом з приходом Смерти, чиї прапори розквітли над головами, викликаючи з надр тілесних, зі шпар безпросвітних якісь нові, ще не знані інстинкти таємних звірів.

Зимові дні гойдають сон і кволість,

А сніг притрушує надії марні,

Відвічний крук на висохлій тополі

Нанизує на дзьоба хмари.

А сніг летить вже стільки днів крізь сито

Нікчемних наших душ — холодний сніг…