Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Серед маминих речей знайшлося дещо таке, що могло зацікавити Магулу, і Бумблякевич небавом подався до нього й висипав весь той нехитрий скарб на стіл. Були там порцелянові янголята, срібні кавові ложечки, стара гасова лямпа, австріяцьке залізко та ще різні дрібниці, якими користувалася його мама. Тепер він міг виміняти відразу зо два десятки цікавих книг, але замість того, щоб відразу вивалити все, що є на обмін, Магула витягав по одній книжечці з обов'язковим таємничим прицмокуванням і прихвалюванням так, наче б мав видобути на світ не знати який раритет. І таки видобув.

— Ану вгадайте, хто це писав?

Над містом лине журавлиний крик.

Над містом у закіпченій імлі

Сумне благання і моління крил

Останніх журавлів.

Ти задихаєшся від хижої журби,

Тебе підстерігає всюди й обійма

Кривавий сміх сухотних горобин

І листя зжовклого істерика німа.

Тобі не хочеться, щоб чувся нині він

І шторами затягуєш вікно,

Але той крик… той крик, мов срібний дзвін,

Вривається крізь стіни все одно.

Ти затуляєш вуха, та дарма —

Той крик не стихне і не замовчить…

І вже не чуєш ти, як і сама

Із журавлями боляче кричиш…

— Це якась довоєнна поетеса, — сказав Бумблякевич. — І то галицька, бо в Союзі так не можна було написати.

— Скажу вам, що маєте неабиякий нюх. Це і справді галицька поетеса. На жаль, тепер її ім'я нікому нічого не скаже.